Apr. 28 – PALM SUNDAY. THE ENTRY OF THE LORD INTO JERUSALEM.

Apostles Aristarchus, Pudens, and Trophimus of the Seventy (67). Martyrs Basilissa and Anastasia of Rome (1st c.). Martyr Suchias and his companions (123). Martyr Sabbas the Goth of Buzau in Wallachia (Romania) (372).

Phil. 4:4-9; Jn. 12:1-18;

Liturgy of St. John Chrysostom

May 2 – Great Thursday – Великий Червер

THE MYSTICAL SUPPER. СПОМИН ТАЙНОЇ ВЕЧЕРІ. St. John of the Ancient Caves in Palestine (8th c.). Martyrs Christopher, Theonas, and Antoninus in Nicomedia (303). Hieromartyr Paphnutius of Jerusalem. St. George the Confessor, bishop of Antioch in Pisidia (813-820). St. Tryphon, patriarch of Constantinople (933). St. Nicephorus, abbot of Katabad.

1 Cor.11:23-32; Mt.26:1-20; Jn.13:3-17; Mt.26:21-39; Lk.22:43-45; Mt.26:40 - 27:2; Mt.26:6-16;

Liturgy of St. Basil the Great.

Апостол

Фил. 4:4-9

Браття, радійте в Господі завжди, і знову кажу: радійте! Ваша лагідність хай буде відома всім людям. Господь близько!  Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі. Наостанку, браття, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це! Чого ви від мене й навчилися, і прийняли, і чули та бачили, робіть те! І Бог миру буде з вами!

Євангеліє

Від Іоанна 12:1-18

За шість днів до Пасхи прийшов Іісус у Віфанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих. Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, взявши фунт нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами від мира. Тоді один з учнів Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав: а чому було б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим? Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодій. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали. Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це до дня погребіння Мого. Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди. Багато з іудеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, котрого Він воскресив з мертвих. Первосвященники ж змовились убити і Лазаря, бо заради нього багато з іудеїв приходили і вірували в Ісуса. Другого дня багато народу, що прийшли на свято, почувши, що Ісус іде в Ієрусалим, взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і вигукували: осанна! благословен Грядущий в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши молодого осла, сів на нього, як написано: не бійся, дочко Сіонова! ось, Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі (Зах. 9,9). Учні Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому. Народ, що був з Ним раніше, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих. Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.

The Entry of the Lord into Jerusalem—Palm Sunday

On the next day much people that were come to the feast, when they heard that Jesus was coming to Jerusalem, Took branches of palm trees, and went forth to meet him, and cried, Hosanna: Blessed is the King of Israel that cometh in the name of the Lord. And Jesus, when he had found a young ass, sat thereon; as it is written, Fear not, daughter of Sion: behold, thy King cometh, sitting on an ass's colt. These things understood not his disciples at the first: but when Jesus was glorified, then remembered they that these things were written of him, and that they had done these things unto him. The people therefore that was with him when he called Lazarus out of his grave, and raised him from the dead, bare record. For this cause the people also met him, for that they heard that he had done this miracle. (John 12:12-18)

In confirming the common Resurrection, O Christ. Thou didst raise up Lazarus from the dead before Thy Passion. Wherefore, we also, like the children bearing the symbols of victory, cry to Thee, the Vanquisher of death: Hosanna in the highest; blessed is He that cometh in the name of the Lord.

HOSANNA IN THE HIGHEST, BLESSED IS HE THAT COMETH IN THE NAME OF THE LORD!

"We magnify Thee, O Christ the Giver of Life, Hosanna in the highest and we cry aloud to Thee, blessed is he that cometh in the name of the Lord!" With these words, the Holy Orthodox Church invites all of us, on the Feast of the Entry into Jerusalem to also magnify and greet our approaching Lord and Savior Jesus Christ.

It was already the fourth approaching Pascha that the Lord went to celebrate in Jerusalem. However, on the earlier three, Christ had come as a private individual, and many Jews had not even known that He was in the city for the Feast. This time, Christ chose to do something entirely different — to enter with glory. This was height of glory to which the Savior's life on earth had risen, so that immediately afterward, it might come to a bloody end. Never had the humble Galilean Prophet's star of greatness shone so brightly! Never before had His Name been pronounced with such delight and hope by thousands of lips. Never before had such a multitude surrounded him, ready to heed and bow down before Him and to instantly go wherever he asked. When he was come into Jerusalem, all of the city was moved (Matthew 21: 10). And it was not just Jerusalem, but all Judea, assembled in the city for the feast, that came out to greet Jesus. This time, the Lord did not turn away from fame and glory, or from the raucous expressions of amazement and reverence. Ordinarily, He avoided noise and human gossip, and he never wanted people to pay him honor or bow down before him, for that was something absolutely unnecessary to His work. However, this time He did not stop the shouts of jubilation, and when the maddened Pharisees demanded of Him that He stop the disciples from singing his praises, the Lord answered, "I tell you that, if these should hold their peace, the stones would immediately cry out." (Luke 19: 40) How is one to understand such a festive meeting of Christ the Savior? The Lord Himself explains by saying, "The hour is come, that the Son of man should be glorified." (John 12: 23)

Of what hour, and of what glorification does Christ speak? Here is what we should note first of all. Whenever the Roman governor (or emperor) would return to the Eternal City after a victorious battle with its enemies, he usually rode in a gilded carriage pulled by a team of four white purebred horses; a statue would hold a gold wreath above his head. All around, the sound of the returning armies thundered. At the front of the column, they led the hosts of prisoners and carried the spoils of war. How little did the meek and humble Savior, seated upon a little donkey, resemble the Roman emperor, as he took little steps upon the flagstones of the Jerusalem road. How strangely dissonant was the appearance of the Great Prophet from that glory wreathed around him by the cries of the surrounding multitudes. It was peasants that usually rode donkeys into the city. Of course the Lord intentionally directed that His disciples bring Him a donkey for His grand, festive entry. Wearing an ordinary chiton and a robe unadorned with military medals, without a wreath of victory upon His Head, and seated upon an ass, the Savior must have presented a picture of peace and meekness. To the casual observer, to anyone unconvinced of His identity, it was obvious that this Prophet from Galilee would never be the mighty warrior the people imagined the future Messiah to be. Doubtless, it was this thought that the Lord wanted to evoke. His coming was full of glory and greatness, but it was the splendor of moral greatness, and not earthly, vain splendor. Now, he was once again teaching his followers a visual lesson – that His Kingdom was not a kingdom of external splendor, but a Kingdom that was entirely spiritual, great in its internal beauty and holiness. But the Savior's face was sorrowful. His face did not express joy and superiority — His eyes were brimming with tears. What was Jesus mourning? He was mourning for Jerusalem, for those people who today were crying "Hosanna," i.e. salvation, and who, just a few days later, would cry out other words: Crucify Him! Crucify Him! "His blood be on us and on our children." (Matthew 27: 25) That is why Christ, greeted with glory, wept as he entered Jerusalem. Yet, why had such a crown assembled? Why did such a multitude of people come out to meet Christ, to joyously welcome Him and to line his path with their clothing and with branches of palms? The answer is quite simple. The night before, a wonderful miracle had taken place, a miracle wrought by the Lord in Bethany. It was there that Christ had resurrected from the dead His friend Lazarus, one who had already lain for four days in the tomb. All of Jerusalem and the surrounding area had instantly heard of the great miracle, and the people impatiently waited in amazement to see that Great Miracle-worker.

This should be such a warning to us! On hearing of something unusual, we too get a burning desire, and we sincerely run to see, to hear, and to find out all about it. It is frightening when we go astray after listening to false prophets. It is no less frightening when, having come to know Christ, and after having recognized Him to be the true Messiah and Savior, we later cool to Him, the flame of faith in our souls goes out, and we are ready to forget, to betray Him, and to join our voices to those who called out to Pilate "Crucify Him!" We, like those Jews of ancient times, are blind to the light of Christ's love! Christ came to deliver us from death, and we hand Him over to death! Someone might protest: "What are you talking about? Do we actually betray Christ unto death? It was those Jews in Jerusalem 2,000 years ago that betrayed Christ. We, after all, are living in a different age. Christ is glorified, He was resurrected, He ascended into Heaven and He sits at the right hand of the Father. In no way can we crucify Him today." If that is what we think, we are greatly mistaken, for today, by sinning, we continue to crucify Christ.

Let us turn our attention to those two exclamations issuing from people's lips. There is today's exclamation, "Hosanna," and the one we will hear during Passion Week on Great Thursday and Great Friday. Those exclamations are called out in our lives as well. When do we say "Hosanna?" When our soul opens up to God, when we recognize our sinfulness, when we see our sin, and we rush to bring true repentance to God and to change our life, adjusting and regulating it according to Christ's Commandments, in order to set it on the path of the virtues. Then, truly, "Hosanna in the highest, blessed is He that cometh in the name of the Lord," sounds in our souls. Blessed is Christ, coming into my heart, into my soul, into my life. I am just as ready, O Lord, to come out to meet You, ready to spread out before You the garments of my virtues and the God-pleasing works I have done. When we act in that way, we are saying "Hosanna." But let's ask ourselves (and try to give an honest, unhypocritical answer) the question: "Does that exclamation often sound in my life? Does not "Crucify Him, Crucify Him" sound out more often in my soul? That is precisely what my soul cries out to God when I continue to stagnate in my sins; when I continue to be indifferent to the state of my soul, and do not care whether it is healthy or sick, or perhaps, already dead; when what is happening around me doesn't matter to me, when I am concerned only with my own visible success; when I don't see the person who is right beside me; when I am blind to his needs and I remain callous, selfish, not wanting to even think that someone might be in need of my human warmth, my kind words, my sympathetic glance. In short, when I forget my Christian calling, I join the crowd of those Jews who in anger and hatred cried out to Pilate "Crucify Him, crucify Him."

Such are the vitally important questions the Feast of the Lord's Entry into Jerusalem poses to us; it calls us to reflect on them on the eve of Passion Week and of our Lord's passion, to comprehend His love, His enormous sacrifice. Just consider His limitless love for mankind! If was because of that love that He, our Lord and Creator, became like us, His creation. Not only does he become Man, but takes up His Cross and ascends Golgotha, there to be crucified together with our sins, to redeem the sins of each - those who live, have lived, or are to live on earth. Through that crucifixion, through that sacrifice, we are liberated from slavery to sin and are graced with the possibility of being like unto God. The Lord loves us that much!

The Lord challenges everyone to follow Him. He calls us to be co-participants in His salvific sufferings, so that we might then share in the joy of His Resurrection. For without pain in our hearts, without spiritually sharing in the Savior's Passion, we will not experience the profound, true Paschal joy.

On Pascha, we will come to bless eggs, cheese, paskas, and other Paschal foods. How else could it be? Without them, Pascha would not be Pascha. But let's ask ourselves: Having blessed the Paschal foods, will we also bless our own souls? Have we blessed ourselves during this past Great Lent; have we become better, cleaner? With what attitude will we greet Christ's glorious Resurrection? Are we being saved? Do we make use of the fruits of that salvific work, or does it all just pass us by? Do we not continue to run around in circles, utterly tied up in the vanities of the world, finding neither time nor desire to stop, to wrench our focus away from the world? Perhaps I will occasionally drop into the church and light a candle, or maybe I will even stand through a service, but doesn't my going in seem to be a mere formality? After all, if hatred, envy, indifference, pride, arrogance toward those around me continue to live in my heart, I am not using the fruits of the salvific work the Lord performed for me. My soul, uncleansed of corruption does not strive towards God, and I am not taking advantage of the possibility granted me. Тhen I cannot hope for salvation! Today, it is my wish that each of us not only cry out "Hosanna in the highest" to God, but also that each of us should cry out from the depths of his heart "Lord, come, for I am perishing. I continue to live in my sin, but I confess my sinfulness, and I know that I cannot live like this. Help me, Lord! Give me strength to worthily greet Thee as my Messiah and Savior, Thou Who comest for my salvation! Lord, give me the strength to bear my Christian calling in this world, and I will make every possible effort to answer Thy love with my own sincere love!"

Brothers and Sisters, such are the feelings, attitudes, and emotional experiences that we should be possessed of, not only today, not only during the coming Passion Week, not only on the day of the Lord's Pascha, but in all the days of our earthly life. Then, the event of the Lord's Entry into Jerusalem, His suffering on the cross, and His death will have been useful and salvific for us. In celebrating this Feast, that is the lesson the Holy Orthodox Church teaches all of us. We hold in our hands branches of pussywillows and palms. Because they retain some of the moisture they drew from the roots of the bush or tree on which they grew, they will continue to live for some time. Yet, in time, they will dry up. For them to have life, they must draw nourishment from the juices drawn from their roots. So we must not be severed from our roots, we must not fall away from Christ and from His Holy Orthodox Church.

God grant that each of us might be a worthy child of his Lord, and a faithful child of His Church. Let us love our Church, let us believe in our Church! Let us come to church not only on major feasts, but as often as possible, remembering that just as pure life-giving water pours forth from a spring, here God's grace, without which life is pointless, pours out for everyone. During Passion Week, let us lay aside all our domestic affairs. In the days prior to Christ's Glorious Resurrection, let us strive to walk with Christ, inseparable. The Lord calls us to do that. God grant that at the services to be celebrated, we will have the opportunity to take part in the Passion, which the Lord endured, for us all.

As we enter into the days of Passion Week, into the Passion of our Lord, let us constantly be mindful of it, both at home and at work. To the extent possible, may the sufferings of Christ be our own as well. Let us remember that the Lord entered Jerusalem with tears in his eyes. He wept for the city and for the people who did not recognize His coming. May we not be like those irrational people! How wonderful it would be to see on the Lord's face not tears, but a look of joy. Joy over the fact that we, His children, are striving towards him; of course children who are sometimes irrational, who commit sins and make mistakes, but his children, who love their Lord and cannot imagine life without Him. May Christ's eyes be brimming not with tears but joy. That depends upon us alone. Let us strive and apply all of our efforts. "Hosanna in the highest, blessed is he that cometh in the name of the Lord!"

Вхід Господній до Єрусалиму:
зміст і символіка свята

Після Лазаревої суботи, в останню неділю перед святом Христового Воскресіння, Православна Церква урочисто святкує Вхід Господній до Єрусалиму. Велелюдний Вхід Спасителя в Єрусалим був вступом Його на шлях Хресних страждань. Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (див. Мф 21:1-11; Мк 11:1-11; Лк 19:29-44; Іоанна 12:12-19).

Ми називаємо цей день також Неділею Ваій, або в нашій традиції — Вербною Неділею. Вайї, в перекладі з грецької, – це листя пальми. Чому ж тоді ця Неділя – Вербна?

У давнину на Сході був звичай: зустрічати царя-перможця пальмовими гілками. Саме так зустрів Єрусалим Христа, почувши звістку про Його дива та про чудесне воскресіння Лазаря чотириденного. В Україні замість пальм віряни, вшановуючи Вхід Господній в місто Його страждань, тримають у руках гілки верби – дерева, що в нас починає розпускатися раніше за інші. Таким чином, збулося стародавнє пророцтво про те, що майбутній Месія як цар в'їде в Святий Град на молодому віслюкові, який, на відміну від бойового коня, є символом миру, покірливості і смирення.

…За шість днів до Пасхи прийшов Ісус у Віфанію, де жив Лазар, друг Спасителя. Великдень того рік припав на вечір п'ятниці; отже, прихід Господа до Віфанії за шість днів до п'ятниці випадає на суботу попереднього тижня. Там (тобто у Віфанії) на Нього чекала вечеря.

Віфанські друзі Спасителя – Лазар, Марфа і Марія – приготували її, звичайно, в своєму будинку, чому підтвердженням служать наступні за цим слова, що Марфа прислуговувала як господиня будинку, а Лазар сидів за столом разом із гостем. Вказівку на це євангеліст робить, безсумнівно, щоб нагадати про недавнє велике чудо Господа, здійснене над Лазарем.

Марія ж, узявши фунт нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і витерла своїм волоссям Йому ноги, а дім переповнився пахощами дорогоцінної олії. На Сході був звичай мастити почесних гостей миром, і Ісус під час Свого земного життя (принаймні, як повідомляють євангелісти) був тричі помазаний ним на вечерях у різних будинках.

Юда Іскаріотський, який також був присутній на цій вечері, сказав: «Для чого б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати вбогим?» Євангеліст зауважує, що Юда лукавив, коли говорив так. Істинне його прагнення таїлося в грошолюбстві Іуди. Він завідував скринькою з пожертвами серед апостолів і часто крав подаяння, що опускали туди. Приношення ці призначалися на побутові потреби Христової місіонерської спільноти, а також для роздачі убогим…

Натовпи прочан, які йшли до Єрусалиму на свято Пасхи так само, як і Ісус, дізнавшись, що Він перебуває в Віфанії, зайшли туди, щоб подивитися і послухати Його, а також і для того, щоб побачити воскреслого Лазаря, бо слава про диво вже облетіла околиці Віфанії. Багато людей, побачивши Лазаря живим, увірували в Ісуса, а старійшини і представники синедріону ще більше осліпли від ворожнечі до Нього. Засліплені злобою, вони вирішили вбити і Його, і воскреслого Лазаря, щоб стерти навіть сліди див Ісусових.

На другий день після суботи Господь пішов у Єрусалим. Безліч народу (тобто, головним чином, паломники, котрі прийшли на свято, а не залякані синедріоном і фарисеями жителі Єрусалиму) взяли пальмове віття і пішли назустріч Спасителю. Пальма на Сході служить символом міці і краси, гілки її в руках – символ радості і торжества. Хода вийшла дуже урочистою. До Віфанії йшли величезні натовпи народу. Всі кричали: «Осанна сину Давидовому! Благословен Грядий во Ім'я Господнє! Осанна в Вишніх!» «Осанна», власне, означає «спаси, даруй порятунок». Це слово іудеї вживали як вигук, що висловлює радість, особливо під час свят; цим народ виявляв свою радість і добрі побажання Месії.

Ісусу підвели осла, і Він, сівши на нього, їхав дорогою, встеленою пальмовими гілками і покритою одягом народу…

У євреїв був звичай: царі і переможці в'їжджали в Єрусалим на конях або ослах, і народ урочистими криками з пальмовими гілками в руках зустрічав їх. Виконуючи пророцтва Старого Заповіту (див. Зах. 9: 9), Христос таким же урочистим чином в'їжджав у Єрусалим, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін 18:36), як Переможець гріха і смерті. Єврейський народ, який знаходився під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя, і всім здавалося, що Чудотворець, Який учора воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч народу, цілком може бути саме тим земним вождем, що приведе свій народ до політичної незалежності і земного царства насолоди.

Із тисяч, котрі перебували тоді на вулицях Єрусалиму, тільки Один Христос знав, що замість земного царства Він приносить людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє людину від рабства набагато страшнішого – від рабства гріха. Він Один знав, що шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до Хреста і Голгофи.

Це царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільними.

«Єрусалим у даному випадку є прообразом Царства Небесного. І кожна людина має в нього увійти. Вона має покинути земне життя, яке є тимчасове, і увійти в життя вічне. Дуже важливо, щоб людина приготувала себе для цієї вічності. І празник Входу Господнього в Єрусалим навчає нас, що для того, щоб ми достойно увійшли в Єрусалим, ми повинні звершувати хвалу Богові. Хвала Богові — є потребою людської душі. Вона не є те, що потрібно Богові, вона є те, що потрібно людині».

Господь знав, наскільки непостійний народ і наскільки мінливі настрої натовпу. Мине лише кілька днів, і вигуки «Осанна» зміняться на оскаженіле «Розіпни Його!» І так відбувається впродовж усієї двохтисячолітньої історії Церкви. Відбувається, коли ми, жадаючи від Бога спасіння земного, забуваємо, що Він прийшов врятувати нас для Блаженної Вічності.

Тож не розпинаймо Господа гріхами, злобою та ненавистю. Натомість – понесімо разом із Ним Хрест страждань за Правду Божу. Тоді ми Обов'язково побачимо Світло Воскресіння, яке для кожного з нас сяє з Гробової Печери Спасителя…

Страсний тиждень

Страсний тиждень – найважливіший тиждень усього церковного року. В час тижня, що передує Великодню, у православних храмах молитовно згадують останні дні земного життя Спасителя нашого Ісуса Христа: Його страждання на Хресті, розп'яття та похорон. Унікальність цих днів настільки значна, що кожен день в церковній традиції називається святим та великим.

Унікальна храмова атмосфера занурює нас в таємницю страждань Господа нашого Ісуса Христа заради спасіння кожного з нас. З давніх-давен дні Страсного тижня глибоко шанувались християнами. Віруючі проводили ці святі дні накладаючи на себе особливі аскетичні подвиги: вживали мінімальну кількість їжі, більшість часу проводили у молитві та виявляли особливу любов і турботу до потребуючих.

Богослужіння цього тижня неймовірно глибокі, змістовні та зворушливі. Крок за кроком вони відтворюють для нас усю історію страждань Спасителя, пригадують нам Його Божественні настанови, роблять свідками та учасниками здійснення Євангелія. Цьому сприяють під час богослужінь особливі страсні піснеспіви та фрагменти зі Священного Писання, котрі зачитуються на Ранній та Літургії.

В перші три дні Страсної седмиці звершують літургію Ранішосвячених Дарів, а у Великий Четвер й Велику Суботу – літургію святителя Василя Великого. У Велику П'ятницю Літургії не буває, бо в цей день Сам Господь приніс Себе в жертву.

У Великий понеділок Церква згадує старозавітного патріарха Йосипа, якого заздрісні брати продали в Єгипет, сказавши батькові, що його розірвали звірі. Поміркований Йосип розглядається як прообраз зрадженого Христа. Також прообразне значення життя Йосифа можемо бачити в тому, що він був відданий братами на смерть, але Бог зробив так, що Йосиф в час голоду врятував свого батька і братів від смерті. Також і Господь наш Ісус Христос був відданий людьми на смерть, але завдяки Його воскресінню ми звільняємося від рабства гріха та смерті. Крім того, в цей день згадується безплідна смоковниця, якій Господь наказав засохнути. Безплідна смоковниця є символом лицемірних фарисеїв та всіх, в кому, незважаючи на зовнішню побожність, Господь не знаходить правдивих плодів віри і благочестя, а тільки лицемірну тінь закону. До безплідної, засохлої смоківниці буває подібна і людська душа, якщо вона не приносить духовних плодів – істинного покаяння, віри, молитви і добрих справ.

У Великий вівторок згадується викриття Господом книжників і фарисеїв, Його розмови і притчі, сказані цього дня в Єрусалимському храмі: про податок кесарю, про воскресіння мертвих, про Страшний суд і кінець світу, притчі про десять дів і таланти. У притчах зображається неочікуване пришестя Господа (про десять дів) і праведність суду Божого (про таланти).

У Велику середу згадується євангельська подія, коли рада первосвяще­ників і книжників вже вирішила взяти Христа і вбити Його, в селищі Вифанія у домі Симона прокаженого, де зупинився в ніч на середу Ісус, одна жінка-грішниця вилила дорогоцінне миро на Його голову. Тут же в душі Юди народився намір видати беззаконній раді Вчителя. Тому в богослужіннях середи прославляється жінка-грішниця, що покаялась і засуджується зрада Юди. Особливості богослужіння перших трьох днів Страсного тижня такі: на ранній, після "Алилуя", співається тропар: "Ось жених гряде опівночі…", а після канону співається піснеспів: "Чертог Твій бачу, Спасе мій…". Всі три дні (понеділок, вівторок, середа) у храмах служиться літургія Ранішосвячених Дарів, з читанням Євангелія.

Особливо зворушливі споминами, молитвами і піснеспівами є останні три дні Страсного тижня.

У Великий четвер в богослужіннях згадуються чотири важливі події з життя Христа Спасителя: Тайна вечеря, на якій Господь встановив Таїнство Святої Євхаристії – Причастя Його Тіла і Крові; вмивання ніг ученикам на знак глибокого смирення і любові до них, а також як повчання всім християнам не шукати влади один над одним, а слугувати один одному; молитва в Гефсиманському саду; зрада Христа Юдою. В цей день під час Літургії буває багато причасників, а також за традицією приготовляються Святі Дари для зберігання – на випадок потреби причастя хворих. На ранній після "Алилуя" співається тропар: "Коли славні ученики умиванням ніг на вечері просвіщалися…". Ввечері Страсного четверга у храмах відбувається богослужіння, під час якого читаються 12 уривків з Євангелія про Страсті Христові. Страсний четвер також називають «чистим», бо з цього дня починаються особливі приготування до святкування Пасхи.

У Велику п'ятницю Церква згадує неправедне осудження Синедріоном і Пилатом Господа нашого Ісуса Христа, Його страждання, розп'яття на хресті, смерть і погребіння, зішестя до пекла для сповіщення там перемоги над смертю і визволення душ, які з вірою чекали Його пришестя, а також введення розбійника в Рай. В цей день, який є особливо суворим постовим днем року, віруючі намагаються зовсім не споживати їжі. У Велику п'ятницю літургії не буває, бо в цей день Сам Господь приніс Себе у жертву, а служаться Царські часи. Вечірня відправляється на спомин про зняття з хреста тіла Христового і Його поховання. На вечірні, при співанні тропаря "Благообразний Йосиф, з древа знявши пречисте Тіло Твоє…", священнослужителі піднімають Плащаницю з престолу, немов з Голгофи, і виносять її з вівтаря на середину храму. Плащаниця кладеться на особливо приготованому столі. Потім священнослужителі й усі віруючі поклоняються святій Плащаниці і цілують рани зображеного на ній Господа – Його пробиті ребра, руки і ноги.

Богослужіння Великої суботи присвячено спомину про перебування Ісуса Христа «у гробі тілом, у пеклі душею як Бог, в раю з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний» і, врешті, про воскресіння Христа Спасителя з гробу.

Під час Страсного тижня християнам потрібно дотримуватися суворого посту «заради Страстей Христових», які Він перетерпів за гріхи людства. Також протягом цієї седмиці всі православні християни, які за період Великого посту ще не приступили до таїнств Сповіді та Причастя, повинні це обов'язково зробити у будь-який день протягом тижня (окрім п'ятниці).

Задумаймось над великим значенням Страсного тижня, проведімо його в пості й молитві, щоб достойно приготуватися до Світлого Христового Воскресіння.

FATHER AND PANI AND MARIANNE K. LAWYRK SCHOLARSHIP

This music scholarship is offered to all St. John's members who are graduating from high school.  The scholarship is in the amount of $750.00 and all qualifying seniors are encouraged to apply.

In order to be eligible, graduating seniors must meet all of the following requirements:

1. Each applicant must currently be a member of at least one (1) musical ensemble at his/her high school.
2. Each applicant must have an academic average of at least 85% for four (4) years of high school.
3. Each applicant must have been a member of at least two (2) different performing groups sometime during his/her 4 years of high school.
4. Each applicant must be accepted at a fully accredited college or university.
5. Each applicant must demonstrate the highest character and leadership.

Please contact Nancy Skojec (zmknancy@gmail.com or (607) 972-6606) for an application.  Please return the application to Nancy by the end of May.  Thank you.

Condolences

We extend our sincere condolences to Ellen Stasko Baxendale whose father George Stasko reposed in the Lord. May the Lord comfort Ellen during this difficult time.

Full Obituary

Congratulations!

Congratulations to Dr. Zenon Wasyliw '74 who was honored by the Johnson City Wildcat Alumni and Friends Organization as a 2024 Johnson City Alumni Graduate of Distinction. Zenon was recognized for his work as an Ithaca College Professor and Russia/Ukraine affairs expert. He is in good company joining Dr. Peter Hatala Sr and Melissa Dino who were recognized with the award last year. May God grant you many years Zenon!

Let's Help Ukraine!

St. John's Ukrainian Humanitarian Fund is accepting donations to help Ukrainians during war. Donations will go to provide food and other humanitarian needs.

To make donation online click here

We accept checks as well.

Please make the checks to St. John Ukrainian Humanitarian Fund

Mailing address:

1 Saint John's Parkway
Johnson City NY 13790
 

Cash is accepted in church

Pray for Ukraine!

Prayers for Ukraine are done during each service. To see the schedule click here.

Молитви за Україну проводяться під час кожної служби. За розкладом дивіться тут.

May God bless and protect Ukraine!

Save the Date

Ukrainian Day is scheduled for July 13, 2024

Happy Birthday

• April 29: Pamela Scannell
  
• April 30: Helen Kaspryk
  
• May 03: Alexis Ellsworth
  
• May 04: Mia Klodowska
  
• May 04: Markus Klodowski

* If your or someone else's birthday is missing or incorrect please let Fr. Ivan know right away.

Please Pray for the Servants of God

Rose, Marlyn, Bob, Nadine,
John, Olga, Jane, Zenna, Douglas,
Melanie, William, Marion, Helen,
Mariann, Robert, Jean, Brian, Pipinos,
Fr. James, Scott, Andriy, Nicholas, James,
Quinn Marie, Laurel and baby, William

Upcoming Readings

Mon. Apr. 29 – Mt. 21:18-43; Mt. 24:3-35;
Tue. Apr. 30 – Mt. 22:15 - 23:39; Mt. 24:36 - 26:2;
Wed. May 1 – Jn. 12:17-50; Mt. 26:6-16;
Thu. May 2 – 1 Cor. 11:23-32; Mt. 26:1-20; Jn. 13:3-17; Mt. 26:21-39; Lk. 22:43-45; Mt. 26:40-27:2; Mt. 26:6-16;
Fri. May 3 – 1 Cor. 1:18 - 2:2 Mt. 27:1-38; Lk. 23:39-43; Mt. 27:39-54; Jn. 19:31-37; Mt. 27:55-61
Sat. May 4 – Rom. 6:3-11; Mt. 28:1-20;