Nov. 19 – 24th Sunday after Pentecost. Tone 7

St. Paul the Confessor, archbishop of Constantinople (350). Virginmartyrs Tecusa, Alexandra, Claudia, Matrona, Polactia, Euphrosyne, and Athanasia of Ancyra (303). Ven. Luke, monk, of Sicily (820). Ven. Luke, steward of the Kyiv Caves (13th c.).

Eph. 2:14-22 ; Lk. 8:41-56;
Heb. 8:3-6; Lk. 12:8-12

Nov. 26 – 25th Sunday after Pentecost. Tone 8

St. John Chrysostom, archbishop of Constantinople (407). Martyrs Antoninus, Nicephorus, and Germanus of Caesarea in Palestine (308). Martyr Manetha of Caesarea in Palestine (308)

Eph. 4:1-6; Lk. 10:25-37;
Heb. 7:26–8:2; Jn. 10:9-16;

Апостол

З Посла́ння до Єфесян Свято́го Апо́стола Павла́ чита́ння (2:14-22)

Браття, Він є мир наш, Котрий створив з обох одне і зруйнував перешкоду, яка стояла посередині, знищивши ворожнечу плоттю Своєю, а закон заповідей вченням, щоб з двох створити в Собі Самому одну нову людину, створюючи мир, і в єдиному тілі примирити обох з Богом посередництвом хреста, убивши ворожнечу на ньому. І, прийшовши, благовіствував мир вам, далеким і близьким, бо через Нього і ті й інші маємо доступ до Отця, в одному Дусі. Отож ви вже не чужі і не пришельці, а співгромадяни святим і свої Богові, будучи утверджені на основі Апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Ісуса Христа, на Котрому вся будівля, складаючись злагоджено, зростає в святий храм у Господі, на якому і ви будуєтесь Духом в оселю Божу.

З Посла́ння до Євреїв Свято́го Апо́стола Павла́ чита́ння (8:3-6)

Браття, кожен первосвященник поставляється для принесення дарів і жертв; а тому треба було, щоб і Цей також мав що принести. Якби Він залишався на землі, то не був би і священником; бо тут такі священники, які за законом приносять дари, і служать образу та тіні небесного, як сказано було Мойсеєві, коли він приступав до будування скінії: гляди, сказано, зроби все за зразком, показаним тобі на горі. Але Цей Первосвященник отримав служіння тим прекрасніше, чим кращого Він ходатай завіту, утвердженого на кращих обітницях.

Євангеліє

Від Луки 8:41-56

І ось, прийшов чоловік на ім'я Іаір, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Ісусових, благав Його увійти до нього в дім, бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та була при смерті. Коли ж Він йшов, народ тіснив Його. І жінка, що дванадцять років страждала кровотечею, яка, витративши на лікарів все своє майно, ні в жодного не змогла вилікуватися, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і відразу кровотеча у неї зупинилась. І сказав Ісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялись, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику! народ оточує Тебе і тіснить,– і Ти говориш: хто доторкнувся до Мене? Ісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене.  Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилась. Він сказав їй: дерзай, дочко! віра твоя спасла тебе; іди з миром. Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла; не турбуй Учителя. Ісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасена буде. Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоанна і Якова, та батька і матері тієї дівчини. Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, а спить. І сміялися з Нього, знаючи, що вона вмерла. Він же, виславши всіх геть, взявши її за руку, виголосив: дівчино! встань. І вернувся дух її; і вона зараз же встала, і Він звелів дати їй їсти. І здивувалися батьки її. Він же звелів їм нікому не казати про те, що сталося.

Від Луки 12:8-12

Кажу ж вам: кожного, хто визнає Мене перед людьми, і Син Людський визнає його перед Ангелами Божими;  а хто зречеться Мене перед людьми, той відкинутий буде перед Ангелами Божими. І кожному, хто скаже слово на Сина Людського, проститься; а хто скаже хулу на Святого Духа, тому не проститься. Коли ж приведуть вас у синагоги, до правителів і володарів, не турбуйтесь, як і що відповідати, або що говорити, бо в той час Святий Дух навчить вас, що треба говорити.

Entrusting Ourselves to Christ with Truly Humble Faith

Galatians 2:16-20; Luke 8:41-56

It is worth asking what we want to achieve by practicing our faith.  Why do we come to church, pray, fast, give to the needy, forgive our enemies, confess our sins, and otherwise struggle to reorient our lives toward God?  Perhaps we do these things because we want to put God in our debt so that He will do our will.  Maybe we want to become socially respectable, making ourselves look virtuous in our own eyes and in those of our neighbors.  It could also be the case that we want to distinguish ourselves from our neighbors, especially those we do not like, presenting ourselves as more pious and moral than we think they are.  Of course, these are all distortions of true Christian faith, but the real test of our faith is not simply in what we generally want from religion, but especially in how we relate to the Lord when we face deep challenges that break our hearts and threaten to lead us into despair.  

In today's gospel reading, Jairus and his wife were put to the ultimate test when the Lord said of their daughter, "Do not fear; only believe, and she shall be well…[and] "Do not weep; for she is not dead but sleeping."  Jairus was an upstanding Jewish man who was responsible for the good order of a synagogue.  He was surely respected by his neighbors and thought to be righteous, but we have no idea what Jairus had thought about Christ other than that he knelt before Him and asked Him to come to his house, where his daughter was dying.  After she had died, whatever faith he had was surely stretched to the breaking point.  

We also do not really know how Jairus and his wife responded to the Lord's challenge to believe that their daughter would return to life and health.  Nonetheless, they had enough faith to go into their house with the Messiah Who had promised to save their daughter if they believed and did not fear.  Mourning and weeping had already begun, and others laughed at the Savior for saying, "Do not weep; for she is not dead but sleeping."   In the midst of their despair, Jairus and his wife somehow found the strength to trust in Christ's promise, which enabled them to receive a miracle well beyond all expectations.

Something similar occurred with the woman who had been bleeding for twelve years.  She had impoverished herself by spending all her money on physicians who could not heal her. There was no medical cure for her condition, which also made her ritually unclean.  She was isolated, poor, and miserable.  Her religious and social standing were completely different from that of Jairus, who was at the center of the Jewish community, for she was very much on the margins.  All that we know about her attitude toward Christ is that she reached out and touched the hem of His garment in the midst of a large crowd.  She probably did not want to draw attention to herself by asking for healing and or to risk rejection from Him, for anyone who touched her would have been considered unclean also.    

When the woman reached out for the Lord's garment, she was healed immediately, but Christ knew that someone had touched Him; her secret was out.  Instead of running away in fear or becoming defensive or angry, the woman then "came trembling, and falling down before Him declared in the presence of all the people why she had touched Him, and how she had been immediately healed."  Then the Lord said, "Daughter, your faith has made you well; go in peace."     

As different as Jairus and this woman are, they have in common that they were both at the end of their rope and tempted to fall into despair.  It did not matter that one was an admired example of religious piety and that the other was an outcast.  Questions of how observant they were of the Jewish law or of what people thought about them had become irrelevant, for they knew no way out of the tragic circumstances they faced.  To their credit, they did not look for scapegoats to blame for their grave problems; neither did they do anything self-destructive.  Instead, they humbly offered the deepest pains of their lives to Christ for healing beyond what they could expect or even understand.  They entrusted their brokenness to the Lord without reservation and, thus, opened themselves to the healing of the human person that He has brought to the world.

The woman did not say anything at all until after her healing, which came through the only gesture of faith that she had the strength to make:  reaching out to touch the hem of the Savior's garment in the middle of a crowd.  She was healed instantly, but spoke only after she had been found out.  She did so with fear and trembling, falling down before the Lord and stating publicly why she had reached out for healing.  That was likely the most difficult and embarrassing moment of her life.  In response, the Lord said, "Daughter, your faith has made you well; go in peace."  The Savior did not relate to her as a bundle of impurity, but simply as a beloved child of God who had opened her heart to Him as best she could.  

The pain felt by Jairus and his wife was in no way lessened by their respectable position among the Jews.    Jairus had asked Christ to come to his house where his daughter was dying, but he and his wife surely struggled to believe that the Lord could actually raise her from the dead.  After He did so, "her parents were amazed; but He charged them to tell no one what had happened." Their faith, however weak and imperfect, was all that the Savior needed to work an extraordinary miracle. 

 The Lord showed mercy throughout His earthly ministry to suffering people who offered their personal brokenness to Him for healing, regardless of where they stood in the religious and social pecking orders of the day.  He praised the spiritual understanding of a Gentile woman and cast a demon out of her daughter. (Mk 7:24-30) He said that no one in Israel had greater faith than the Roman centurion whose servant He healed. (Lk 7: 1-10) He restored the broken life of St. Photini, the Samaritan woman, by disregarding the prejudices of the time through His shocking conversation with her.  (Jn 4:1-42) The Savior did not treat them according to their social standing or level of religious observance, but according to His love for all the living icons of God.   

Contrary to those who thought that obeying the Old Testament law would heal their souls, St. Paul taught that we are "not justified by works of the Law but through faith in Jesus Christ." (Gal. 2:16) Only our risen Lord has delivered us from the corrosive fear of death through His glorious resurrection on the third day.  Even the strictest obedience to religious law could not resurrect Jairus' daughter or anyone else; neither could it stop the chronic bleeding of the woman or deliver us from slavery to our self-centered desires.  It is only by opening our souls to Christ in brutally honest faith, no matter how weak or imperfect, that we may become participants in his restoration and fulfillment of the human person as a living icon of God.

We must learn to see that we stand before Him just as did Jairus and the woman with grave, ongoing challenges that no level of religious observance, in and of itself, has the power of heal.  We must die to the pride that would make us think that we will become worthy of God's favor if we will only accomplish this or that. The point of all our spiritual disciplines is not to attempt to put God in our debt, to achieve any earthly goal, or to distinguish ourselves from our neighbors in any way.    It is, instead, to help us gain the humility to have the faith necessary to entrust our deepest pains and fears to the One Who has conquered even death and Hades.  Acquiring that kind of faith is not easy and surely not a matter of simply going through the motions of religious practice.  It is, instead, a matter of allowing our illusions of self-sufficiency and self-righteousness to be destroyed as we come to see clearly where we stand before the Lord as those with broken hearts who often totter on the brink of despair.  He graciously accepts faith even the size of a mustard seed, such as that of an outcast woman who secretly touches the hem of His garment or of parents who can barely believe that death will not have the last word on their daughter.  If we can acquire the humility to entrust ourselves so fully to Christ, then His words will apply to us also: "Daughter, your faith has made you well; go in peace."

By Father Philip LeMasters

Мучениці Текуса, Олександра, Полактія, Клавдія, Євфросинія, Афанасія та Матрона

Святі діви – Текуса, Фаїна, Полактия, Клавдія, Матрона, Іулія, Олександра та Єфрасія з юних років присвятили себе Богу, жили в постійних молитвах, пості, помірності, добрих справах і все досягли старечого віку. Наведені на суд як християнки святі діви мужньо сповідали перед Феотекном свою віру в Христа і були віддані катуванням, але залишилися непохитними. Тоді правитель зрадив їх безсоромним юнакам на осквернення. Святі діви палко молилися, просячи у Бога допомоги. Свята Текуса впала до ніг юнаків, знявши головне покривало, показала їм свою сиву голову. Юнаки схаменулися, самі заплакали і пішли геть. Тоді правитель наказав, щоб святі взяли участь у святкуванні "обмивання ідолів", як це робили язичницькі жриці, але святі діви знову відмовилися. За це їх засудили до смерті. Кожен на шию був прив'язаний важкий камінь, і всі сім святих дів були втоплені в озері. Наступної ночі свята Текуса з'явилася уві сні святому Феодоту, просячи дістати тіла їх і поховати по-християнськи. Святий Феодот, взявши із собою свого друга Поліхронію та інших християн, попрямував до озера. Було темно, і шлях вказувала лампада, що горіла. Тим часом перед вартою, поставленою язичниками на березі озера, з'явився святий мученик Сосандр. Залякана варта втекла. Вітер відігнав воду на інший бік озера. Християни підійшли до тіл святих мучениць і відвезли їх до церкви, де й поховали.

Дізнавшись про викрадення тіл святих мучениць, правитель розлютився і наказав хапати без розбору всіх християн і зраджувати їх мукам. Було схоплено і Поліхронію. Не витримавши катувань, він вказав на святого Феодота як винуватця викрадення тіл. Святий Феодот почав готуватися до смерті за Христа; піднісши разом з усіма християнами старанні молитви, він заповів віддати його тіло священникові Фронтону, якому раніше віддав свій перстень. Святий постав перед судом. Йому показали різні знаряддя мук і разом з тим обіцяли великі почесті та багатство, якщо він зречеться Христа. Святий Феодот прославив Господа Ісуса Христа, сповідав свою віру в Нього. У люті язичники передали святого тривалим катуванням, але сила Божа підтримала святого мученика. Він залишився живим і був відведений у в'язницю. Наступного ранку правитель знову наказав катувати святого, але невдовзі зрозумів, що похитнути його мужність неможливо. Тоді він наказав відсікти голову мученикові. Страта відбулася, але буря, що піднялася, завадила воїнам спалити тіло мученика. Воїни сидячи в наметі, залишилися стерегти тіло. У цей час священник Фронтон проходив близькою дорогою, ведучи осла з поклажею вина зі свого виноградника. Біля місця, де лежало тіло святого Феодота, осел раптом упав. Воїни допомогли підняти його і розповіли Фронтону, що стережуть тіло страченого християнина Феодота. Священник зрозумів, що Господь привів його сюди. Він поклав святі останки на віслюка і привіз їх на місце, вказане святим Феодотом для свого поховання, і з честю віддав землі. Згодом він спорудив на цьому місці церкву. Святий Феодот прийняв смерть за Христа 7 червня 303 чи 304 року, а згадується його пам'ять 18 травня, у день смерті святих дів.

Remembering the Victims of the Holodomor

During the month of November we remember and pray for the innocent victims of the Holodomor. This artificial famine imposed by Stalin on the people of Ukraine caused the deaths of an estimated 6 - 10 million men, women, and children.  At its peak, an estimated 28,000 victims died of hunger each and every day, 38 percent of them were children.   To put this number of daily deaths by starvation in the breadbasket of Europe in perspective consider that it is equal to the total population of Johnson City and Endicott dying daily. 

This year we remember the victims of the Holodomor against the backdrop of Putin's unprovoked, genocidal war against Ukraine, now in its ninth year with no end in sight.   We pray for the victims of the Holodomor at a time when tens of thousands of Ukrainians have been raped, tortured and killed.  Thousands of children have been abducted and millions have been forced to flee their country as their villages, cities and infrastructure are targeted by relentless missile attacks on civilians.  Putin's genocidal war against Ukraine today is nothing more than a continuation of Russia's deliberate and systematic efforts to destroy Ukraine's history, culture, and ethnic identity. It is a blatant attempt to annihilate the nation of Ukraine and all of her people.  It is a horrific crime against all humanity.

This Sunday, November 19, Father Ivan will conduct a "Panachyda" following the Divine Liturgy to remember and pray for the millions of souls that suffered and died during Stalin's Holodomor 90 years ago. We shall also pray for the tens of thousands of victims of Putin's ongoing brutal war and for Ukraine's victory over the forces of evil.

In the Spirit of Thanksgiving for our own blessings from God, please consider donating to our St. John's Ukrainian Refugee and Humanitarian Assistance Fund to help our Ukrainian refugees and those suffering in Ukraine.  We thank you for your kindness.   

Ukrainian Orthodox League Thanksgiving Project

November is the month we celebrate Thanksgiving and also the month we commemorate the victims of the Holodomor in Ukraine. The UOL National Executive Board has decided that our yearly recommended Thanksgiving Project will focus on bringing a greater awareness of the Holodomor while helping the hungry in our communities now and in the future. In our remembrance, we strive to combat hunger in the present.

Please donate non-perishable foods in the bin in the vestibule.  Each item will be labeled with a sticker that says:

In 1932, 10 million people perished in an artificial famine in

Ukraine. We pray no one ever goes hungry again.

#Holodomor #UkrainianGenocide #NeverForget

All donations will be given to Our Lady of Sorrows food pantry.  If you would like to write a check, please make it payable to OLS Food Pantry.  We will collect food and donations until Sunday Dec 16th. 

Let's remember the innocent victims of the Ukrainian Holodomor, honor their memory, and help those in need within our own community at this time of giving!

Thank you!

Thank you to all who contributed to the Holiday Bake Sale in any way. It's one of the major fundraisers of the year and we appreciate your support. God bless you all!

Kitchen Sessions

Saturday, 12/2 8AM Rolls (NEW DATE)

Friday, 12/8 10AM - 12Noon Make Pirohy Balls (NEW DATE)

Saturday, 12/9 Pirohy Session 7:30AM Setup, 8AM - 12 Noon Pinching, Lunch After (NEW DATE)

Saturday, 12/16 10AM - 12Noon Holubtsi/Pirohy Sale

Let's Help Ukraine!

St. John's Ukrainian Humanitarian Fund is accepting donations to help Ukrainians during war. Donations will go to provide food and other humanitarian needs.

To make donation online click here

We accept checks as well.

Please make the checks to St. John Ukrainian Humanitarian Fund

Mailing address:

1 Saint John's Parkway
Johnson City NY 13790
 

Cash is accepted in church

Pray for Ukraine!

Prayers for Ukraine are done during each service. To see the schedule click here.

Молитви за Україну проводяться під час кожної служби. За розкладом дивіться тут.

May God bless and protect Ukraine!

Happy Birthday

• November 22: Lynn Muzyka
  
• November 24: David Mihalko

* If your or someone else's birthday is missing or incorrect please let Fr. Ivan know right away.

Please Pray for the Servants of God

Rose, Marlyn, Bob, Nadine,
John, Olga, Jane, Zenna, Douglas,
Melanie, Helen, William, Marion,
Mariann, Jean, Brian, Pipinos,
Fr. James, Scott, Andriy

Upcoming Readings

Mon. Nov. 20 – 1 Thess. 1:1-10 ; Lk. 12: 13-15, 22-31;
Tue. Nov. 21 – 1 Thess. 1:10–2:2; Lk. 12:42-48;
Wed. Nov. 22 – 2 Thess. 2:1-12; Lk. 12:48-59;
Thu. Nov. 23 – 2 Thess. 2:13 – 3:5 ; Lk. 13:1-9;
Fri. Nov. 24 – 2 Thess. 3:6-18 ; Lk. 13:31-35;
Sat. Nov. 25 – Gal.1:3-10; Lk. 9:37-43;