Dec. 31 – 30th Sunday after Pentecost, before Nativity, of the Holy Fathers. Tone 5

Martyr Sebastian at Rome and his companions (287). St. Modestus, archbishop of Jerusalem (4th c.). Ven. Florus, bishop of Amisus (7th c.). Ven. Michael the Confessor at Constantinople (845).

Heb. 11:9-10, 17-23, 32-40 ;
Mt. 1:1-25;

Jan. 6 - Nativity Eve - Святвечір

Strict Fast Day - Строгий піст

Jan. 7 – The Nativity According to the Flesh of our Lord, God and Saviour Jesus Christ

Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
The Adoration of the Magi: Melchior, Caspar, and Balthasar.

Gal. 4:4-7; Mt. 2:1-12;

Liturgy of St. Basil the Great.

From January 7th till January 18th is a Fast-free period.
Від 7січня до 18 січня – Святки, всеїдні дні

Апостол

До Євреїв 11:9-10, 17-23, 32-40

Браття, Вірою жив він на землі обітованній, як на чужій, і жив у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці; бо він чекав міста, що має основу, художник і будівничий якого є Бог. Вірою Авраам, будучи випробуваним, приніс у жертву Ісаака, і, маючи обітницю, приніс єдинородного,  про якого було сказано: в Ісаакові назветься тобі сім'я (Бут. 21,12). Бо він думав, що Бог має силу і з мертвих воскресити, чому і одержав його як передвістя. Вірою в майбутнє Ісаак благословив Якова та Ісава. Вірою Яків, помираючи, благословив кожного сина Йосифового і поклонився на верх жезла свого. Вірою Йосиф, при кончині, нагадував про вихід синів Ізраїлевих і заповідав про свої кості. Вірою по народженні Мойсея батьки ховали його три місяці, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, і не злякалися царського повеління. І що ще скажу? Не вистачить мені часу, щоб розповісти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Ієффая, про Давида, Самуїла та (інших) пророків, які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, закривали пащі левів, гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювались від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців; жінки одержували померлих своїх воскреслими; інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще воскресіння; інші зазнали наруги та побоїв, а також кайданів і темниці, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, скиталися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, котрих весь світ не був достойний, скиталися по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі. І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного, тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалості.

Євангеліє

Від Матфія 1:1-25

Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового. Авраам родив Ісаака; Ісаак родив Якова; Яків родив Іуду та братів його; Іуда родив Фареса і Зару від Фамари; Фарес родив Єсрома; Єсром родив Арама; Арам родив Амінадава; Амінадав родив Наассона; Наассон родив Салмона; Салмон родив Вооза від Рахави; Вооз родив Овіда від Руфи; Овід родив Ієссея; Ієссей родив Давида царя; Давид цар родив Соломона від Урієвої; Соломон родив Ровоама; Ровоам родив Авію; Авія родив Асу; Аса родив Іосафата; Іосафат родив Іорама; Іорам родив Озію; Озія родив Іоафама; Іоафам родив Ахаза; Ахаз родив Єзекію; Єзекія родив Манассію; Манассія родив Амона; Амон родив Іосію; Іосія родив Іоакима; Іоаким родив Ієхонію та братів його, до переселення вавілонського.

По переселенні вавілонському Ієхонія родив Салафіїля; Салафіїль родив Зоровавеля; Зоровавель родив Авіуда; Авіуд родив Єліакима; Єліаким родив Азора; Азор родив Садока; Садок родив Ахіма; Ахім родив Єліуда; Єліуд родив Єлеазара; Єлеазар родив Матфана; Матфан родив Якова; Яків родив Йосифа, мужа Марії, від Якої народився Ісус, ім'я Якому Христос.

Отже, всіх родів від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавілонського чотирнадцять родів; і від переселення вавілонського до Христа чотирнадцять родів.

Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилось, що Вона має в утробі від Духа Святого. Йосиф же, муж Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів таємно відпустити Її. Але коли він помислив це,– ось, Ангел Господній з'явився йому у сні і сказав: Йосифе, сину Давидів! не бійся прийняти Марію, жону твою, бо народжене в Ній є від Духа Святого; народить же Сина, і наречеш Йому ім'я Ісус; бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх. А все це сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і дадуть ім'я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог (Іс. 7, 14). Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому Ангел Господній, і прийняв жону свою, і не знав Її. І ось Вона народила Сина Свого первенця, і він назвав Його іменем Ісус.

Are We Looking for a Kingdom Not Like the Other Nations?

Hebrews 11:9-10, 32-40;
Matthew 1:1-25

As we conclude our preparation for celebrating the Lord's Nativity, we must resist the temptation to corrupt this blessed season into an excuse for glorifying ourselves in any way.  Instead, we must allow our hopes for whatever we want in this life to be called into question by the God-Man, Who was born in such strange circumstances to fulfill a kingdom not of this world that stands in prophetic judgment over all our agendas, preferences, and desires. We must learn at Christmas to hope only in Him.

Christ is born to fulfill the ancient promises to Abraham, who "looked forward to the city which has foundations, whose builder and maker is God."  The many generations of preparation for the Savior's birth did not occur through the unbroken progress of any earthly city, kingdom, or culture, but through a history characterized by corruption, idolatry, slavery, and exile.  The prophet Samuel was the last of the judges of Israel over a thousand years before Christ was born.  When his sons ruled unjustly, the people asked for a king so that they could be like the other nations.  God told Samuel, "Heed the voice of the people in all that they say to you; for they have not rejected you, but they have rejected Me, that I should not reign over them."  (1 Sam. 8:7)

We do not have to know much about the Old Testament to know that wanting to be like the other nations is the exact opposite of what God intended for His people.  Their kings abused their authority like the rich and powerful of any period with David, the greatest of them, infamously taking Bathsheeba, the wife of his soldier Uriah, and then having him killed.  Far from shying away from recalling these horrific events, Matthew highlights them, for he writes in the genealogy that "David was the father of Solomon by the wife of Uriah." When he wanted to build a Temple for the Lord, God told David, "You shall not build a house for My name, because you have been a man of war and have shed blood." (1 Chron. 28:3) Doing so surely went with the territory of being a powerful ruler, but wallowing in the blood of those who bear God's image is a paradigmatic sign of the slavery to the fear of death that sin has brought to the world.  It inevitably threatens grave damage to the soul.

Even David's son the wise Solomon, who did build the Temple, later fell into the worship of false gods.  Because of Israel's ongoing unfaithfulness, the kingdom divided into two, with both eventually going into exile after being defeated at the hands of their enemies. Those who returned from Babylon were then dispersed yet again by the Romans.  Those who distort biblical faith today in the service of earthly kingdoms and political ideologies inevitably fall into the idolatry of worshiping their own lust for power and demonizing their earthly opponents.   In contrast, we must follow the example of Abraham, who "looked forward to the city which has foundations, whose builder and maker is God." "For here we have no continuing city, but we seek one to come." (Heb. 13:14) No nation or piece of land must ever become an idol for us or an excuse not to love our neighbors as ourselves.

The shock of exile for the Hebrews was so important that Matthew describes the Lord's genealogy accordingly:  "So all the generations from Abraham to David were fourteen generations, and from David to the deportation to Babylon fourteen generations, and from the deportation to Babylon to the Christ were fourteen generations."  The prophet Daniel and the three holy youths Ananias, Azarias and Misael all went into captivity in Babylon, where they refused to worship other gods and were miraculously delivered from death, respectively, in the lions' den and the fiery furnace.  Christ, before His Incarnation, was with the youths in the flames.  Being unconsumed by the fire, they also provided an image of the Theotokos, who contained the Son of God within her womb without being consumed by the divine glory.       

It was not by seeking earthly glory or self-interest that these and other prophets foreshadowed and foretold the coming of Christ.  Far from making political calculations or seeking vengeance against anyone, they simply refused to abandon hope in God and to worship idols, even when their refusal seemed certain to lead to their deaths.  Consequently, they are among those who "suffered mocking and scourging, and even chains and imprisonment. They were stoned, they were sawn in two, they were killed with the sword; they went about in skins of sheep and goats, destitute, afflicted, ill-treated—of whom the world was not worthy—wandering over deserts and mountains, and in dens and caves of the earth."  These holy people did so because they lived in expectation, not merely of more tolerable earthly circumstances for themselves, but of the fulfillment of a promise that would not come in their lifetimes and transcended all conventional boundaries, "since God had foreseen something better for us, that apart from us they should not be made perfect."

Though no one forces us to choose today between idolatry and faithfulness, we so often freely worship idols when we ground the meaning and purpose of our lives in some vision of cultural success or personal fulfillment that serves only to inflame our passions and blind us to the humanity of our neighbors.  Even without being forced into exile, we have become accustomed to hoping for nothing more than a somewhat better life in Babylon, however we may define that.  We face the same temptations that our Lord's ancestors did, and we regularly fall into some version of the sins they committed. On the one hand, it is reassuring to know that the Savior's genealogy included people whose lives were far from perfect.  In addition to recalling David's grave sins, Matthew lists Judah, who fathered children with his daughter-in-law Tamar. He also mentions Rahab, a Canaanite prostitute, and Ruth, a Gentile.  The presence of these particular women in the genealogy foreshadows the scandalous, but also perfectly innocent, conception of the Lord by the Holy Spirit and the Virgin Mary.  By including their names among the ancestors of Christ, Matthew reminds us that He is born to bring healing to all the broken, scandalous people of the world, not only to those  who appear respectable according to any set of conventional expectations.  No one is excluded from the possibility of sharing in His salvation. 

The checkered past of the Savior's family tree should also remind us of how easy it is to entrust ourselves to false hopes that extend no further than the grave.  When the Son of God became a human person, He did not do so with all the trappings of the false hopes we typically embrace.  He was not born into a family of great wealth, power, or fame.  There was certainly no sin involved in the virginal conception of our Lord, but the circumstances were hardly conventional.  Joseph, the older man to whom the Theotokos was betrothed as her guardian, would have divorced her quietly, had not an angel told him the truth about the situation in a dream.  Living under the military occupation of the Roman Empire, they had to go to Bethlehem for a census at the time of His birth, where He came into the world in the lowly circumstance of being born in a cave used for a barn with an animal's feeding trough as His crib.  

Despite the temptation throughout Christ's ministry to overthrow the Romans by force and set up an earthly reign as a new King David, He refused to be distracted from His vocation to conquer death itself, which required that He submit to execution on a Roman cross and wear a crown of thorns, being mocked as the king of the Jews.  Though the false hopes of His disciples had been crushed and He appeared to fail by all conventional standards, the Savior rose in victory on the third day.  His disciples then learned to hope anew for the fulfillment of God's promises in ways that required a complete change of mind and heart, for they took up their crosses as they learned to serve a kingdom not of this world.  Along with countless generations of martyrs and confessors, they repudiated the idolatry of serving themselves or any earthly agenda as they came to hope only in the Lord.

Our responsibility is even greater than that of those who came before us, for we have received the fullness of the promise.  Time and again, however, we live as though the promise had not been fulfilled, as though a Savior had not been born.  Sometimes we even distort Christ into an inspiration for responding in kind to our enemies with the conventional means of this world, as though King David had fulfilled, rather than dimly foreshadowed, the fullness of the promise.  We must remember that our Savior rejected the temptation to use religion as a means to the end of gaining power, praise, or success in this world.  We must focus on welcoming Him into our lives in humble obedience as did the Theotokos, not on trying to dominate others, for doing so will only fuel our passions and distract us from entrusting ourselves to our Lord and His kingdom.

As we prepare for Christmas, let us embrace the scandalous calling to hope in nothing and no one other than the God-Man Who is born to heal and fulfill all who bear the divine image and likeness.  His human lineage shows that He came for people as conflicted, confused, and compromised as we are.  They wanted to be like the other nations and endured exile in foreign lands as a result. We wander as aliens from the everlasting joy of His Kingdom whenever we put serving ourselves or any worldly kingdom or goal before obedience to Him.  We exile ourselves from His blessed reign whenever we view or treat anyone as anything less than His living icon or as a foreigner or stranger to His love.  Like Daniel and the three holy youths, it is time for us to refuse to worship false gods and to trust that the Savior is with us and with all who endure the lions' dens and fiery furnaces of life in a world still enslaved to the fear of death.  Having been prepared by prayer, fasting, generosity, confession, and repentance, let us receive the God-Man born for our salvation at Christmas, for He alone is our hope and the hope of the entire world.

By Fr. Philip LeMasters

Неділя перед Різдвом Христовим

Через декілька днів ми будемо молитовно згадувати велику і спасительну подію Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Остання неділя перед цим святом має особливу церковну назву: Неділя перед Різдвом Христовим Святих Отців. Якщо минулої неділі була неділя Святих Праотців – свята Церква молитовно прославляла всіх старозавітніх праведників, котрі з надією очікували пришестя у світ Месії – Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа, то в неділю святих Отців вона святкує пам'ять тільки тих праведників, котрим Господь дав обітницю бути предками по плоті Єдинородного Сина Свого, Спасителя світу. В цей день під час Божественної Літургії читається особливу євангельську розповідь. В ній святий апостол і євангеліст Матвій викладає родовід Ісуса Христа, тобто перераховує всіх Його предків по людству (Мф.1.17). Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама… так починає свою розповідь про народження Спасителя світу святий євангеліст Матвій (Мф.1.1). В цьому довгому перечисленні імен заключна важлива думка, що Господь наш Ісус Христос по земному походженню є Сином людським, а по Божеству Єдинородним Сином Божим. До кожного з нас це має пряме відношення. Ми люди, спасенні, відкуплені стражданнями і смертю людини Ісуса, але спасенні тому, що Він – Бог, Ісус Христос.

Спасіння, звершене Богочоловіком переходить на всіх людей. Однак спасительними плодами Втілення і Відкуплення може скористатися тільки той, хто готовий принести себе як Христос, в жертву Богові – тобто принести всього себе, своє серце, свої думки і бажання.

Про це нам постійно нагадує Свята Церква. Наприклад на Всенічному богослужінні ми чули піснеспіви предсвята, що починалися словами: «Вертепе прикрасися, бо йде Агниця, що носить в собі Христа». Що ж означає на біблійній мові слово «вертеп»? Для нас християн воно має глибокий зміст, перш за все історичний: вертеп – це печера, в котрій дві тисячі років тому назад перебував народжений і в яслах покладений, спасіння нашого ради Христос істинний Бог наш.

Але дане слово має ще й інше духовне значення. Вертеп – це серце людини, в котрому за свідченням апостола Павла повинен родитися Христос (Еф.3.17). Євангеліє говорить нам проте, що серце людини повинно і може стати вмістилищем Бога. В Святому Письмі часто згадується про серце, як осередок людського життя. Ним людина сприймає і пізнає як матеріальний так і духовний світ.

Серцем людина відчуває Бога і молиться Йому. Сердечна молитва, безмовна, розумна – найбільш чиста, щира форма звернення людини до Бога. Таким чином, серце людини є центром духовного життя і богопізнання. Але однак серце не завжди буває вмістилищем добра: в ньому можуть з волі самої людини гніздитися злі думки, вбивство, перелюбство, крадіж, лжесвідчення, прокльони (Мф.15.19). Так що вся поведінка людини – направлення думок і вибір життєвої позиції визначається в кінці кінців сердечним бажанням. Тому віддати своє серце Богові означає перш за все оберігати його від духовної нечистоти.

Дорогі мої, стараймося постійно слідкувати за чистотою свого серця і з Божою допомогою старатися очищати своє серце від злих помислів. Молімо Господа, так як колись пророк і псалмопівець Давид, пам'ять котрого, як прямого предка Христа по плоті, ми сьогодні святкуємо: «Серце чисте сотвори в мені Боже» (Пс.50.12). Така молитва зігріває душу, збуджує в ній благовійне захоплення і прикликає Божественну благодать. Чисте серце – це наше багатство, наша слава, наша краса. Чисте серце – це хранитель благодаті Святого Духа, місце народження святих почуттів і бажань. Чисте серце – храм Божий і Дух Божий живе в ньому. В чистому серці народжується все найкраще, світле, прекрасне, що може бути в людині.

Віддати своє серце Богові означає зробити його жилищем, храмом триєдиного Бога. «Хто любить Мене – говорить Господь – той зберігає слово Моє; і Отець Мій полюбить його і Ми прийдемо до нього, і жилище в нього створимо» (Ін.14.23).

Тому слова з Акафісту до причастя Святих Христових тайн нехай завжди будуть у нашій пам'яті: «Ісусе, Боже серця мого, прийди і з'єднай мене з Тобою навіки».

Щоб гідно зустріти велике свято Різдва Христового Свята Церква, веде нас сорокаденним постом, під час котрого кожен з нас повинен очистити своє серце стриманням, посиленими молитвами в дома і у храмі, таїнством Святого Покаяння і Причастям Святих Христових Таїн. Так християнин повинен прикрасити своє серце для зустрічі з Богомладенцем, так повинен він постійно прикрашати його добродійствами для досягнення Вічного життя. Бо основна ціль існування людини на землі – це підготовка до Вічного Життя і тому людина тут на землі повинна увійти в спілкування з Богом.

Якщо ми завжди будемо пам'ятати про своє покликання, а вірніше про борг перед Богочоловіком – і у відповідь на Його жертву нам потрібно своє серце жертвувати Йому. І якщо будемо прикрашати свої серця християнськими добродійствами, то по милості Божій, велике свято Різдва Христового зустрінемо у духовній радості, а у Вічному Житті сподобимося побачити нашого Спасителя і Господа Ісуса Христа і з усіма святими прославляти Його з безначальним Його Отцем і Всесвятим і Животворчим Його Духом на віки віків.

Короткі поради св. Отців

Нерви відчувають біль, але коли болить душа, то це не "нерви підірвані", а біси мучать, і треба постом і молитвою боротися з ними ... засмучення і порожнеча в душі, через багатослів'я, переїдання і блуду.

Преподобний Амфілохій Почаївський

Membership Weekly Envelopes

2024 Membership Envelopes are available on the last pew in the church. Please pick one on the way out.

Annual Parish Meeting

is set for 28 January, 2024.

All Committee Reports (except financial reports) are due on or before December 31. Please submit your reports to Fr. Ivan or Colleen Brown.

Wall Calendars 2024

The Wall Calendar 2024 are sponsored by Chopyak-Scheider Funeral Home this year again. Please take one so that you can be informed about the holidays, fasting days and fast-free days. Thank you Bill and Nikki!

Let's Help Ukraine!

St. John's Ukrainian Humanitarian Fund is accepting donations to help Ukrainians during war. Donations will go to provide food and other humanitarian needs.

To make donation online click here

We accept checks as well.

Please make the checks to St. John Ukrainian Humanitarian Fund

Mailing address:

1 Saint John's Parkway
Johnson City NY 13790
 

Cash is accepted in church

Pray for Ukraine!

Prayers for Ukraine are done during each service. To see the schedule click here.

Молитви за Україну проводяться під час кожної служби. За розкладом дивіться тут.

May God bless and protect Ukraine!

Happy Birthday

• December 31: Michael Maslak Jr.
  
• January 01: Hunter Gorick
  
• January 02: Kristi Gorick
  
• January 03: Olexandr Astakhov

* If your or someone else's birthday is missing or incorrect please let Fr. Ivan know right away.

Please Pray for the Servants of God

Rose, Marlyn, Bob, Nadine,
John, Olga, Jane, Zenna, Douglas,
Melanie, Helen, William, Marion,
Mariann, Jean, Brian, Pipinos,
Fr. James, Scott, Andriy,
Nicholas, James

Upcoming Readings

Mon. Jan. 1 – Heb. 11:17-23, 27-31; Mk. 9:42-10:1
Tue. Jan. 2 – Heb. 12:25-26; 13:22-25; Mk. 10:2-12
Wed. Jan. 3 – Jas. 1:1-18; Mk. 10:11-16
Thu. Jan. 4 – Jas. 1: 19-27 Mk. 10:17-27
Fri. Jan. 5 – Heb. 1:1-12; Mt. 1:18-25
Sat. Jan. 6 – Gal. 3:8-12; Lk. 13:18-29