Sept. 3 – 13th Sunday after Pentecost. Tone 4

Afterfeast of the Dormition. Apostle Thaddeus of the Seventy (44). Martyr Bassa of Edessa and her sons Theogonius, Agapius, and Pistus (4th c.). Ven. Abramius the Lover-of-Labor of the Kyiv Caves (XII-XIII).

1 Cor. 16:13-24; Mt. 21:33-42;

Sep. 10 – 14th Sunday after Pentecost. Tone 5

Ven. Moses the Black of Scete (400). Righteous Anna the Prophetess and Daughter of Phanuel, who met the Lord at the Temple in Jerusalem (1st c.). Synaxis of the Saints of the Kyiv Caves whose relics repose in the Far Cave of St. Theodosius. Uncovering of the relics of St. Job of Pochaiv (1651).

2 Cor. 1:21–2:4; Mt. 22:1-14 ;
2 Cor. 4:6-15; Lk. 6:17-23;

Апостол

З Першого Посла́ння до Коринтя́н Свято́го Апо́стола Павла́ чита́ння (16:13-24)

Браття, пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, тверді. Все у вас хай буде з любов'ю. Благаю вас, браття (ви знаєте сім'ю Стефанову, що вона є початок Ахаії, і що вони присвятили себе на служіння святим), будьте і ви шанобливі до таких і до всякого, хто допомагає і трудиться. Я радий приходу Стефана, Фортуната і Ахаїка; вони замінили відсутність вашу, бо вони заспокоїли мій і ваш дух. Шануйте таких. Вітають вас церкви Асійські; щиро вітають вас у Господі Акіла і Прискілла разом з домашньою їх церквою. Вітають вас усі браття. Вітайте один одного святим цілуванням. Моє, Павлове, вітання власноручно. Хто не любить Господа Ісуса Христа,– анафема, маран-афа*. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами, і любов моя з усіма вами в Христі Ісусі. Амінь.

* Хай буде відлучений до пришестя Господа

Євангеліє

Від Матфея Mt. 21:33-42

Сказав Господь таку притчу, був один господар дому, котрий посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав в ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, відлучився. Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів взяти свої плоди; виноградарі, схопивши слуг його, одного побили, другого вбили, а іншого побили камінням. Знову послав він інших слуг, більше, ніж спочатку; і з ними вчинили так само. Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого. Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець; ходімо уб'ємо його і заволодіємо спадщиною його. І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили. Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями? Говорять Йому: злочинців цих віддасть злій смерті, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які будуть віддавати йому плоди у свій час. Ісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним? Це від Господа, і є дивне в очах наших? (Пс. 117,22–23).

Good Tenants of the Lord's Vineyard Do Not Hoard the Fruit for Themselves

Matthew 21:33-42

We sometimes fall prey to the temptation to read Christ's criticism of the chief priests and Pharisees in a fashion that does not criticize us at all.  We can easily condemn those corrupt religious leaders as bad and praise ourselves as good, for we are presumably the "other tenants who will give him the fruits in their seasons."   To do so, however, is to refuse to hear the prophetic message of the parable, for as those who have received the fullness of God's truth, we have an even greater responsibility to resist the persistent temptation to keep all the fruit for ourselves.  The allure of doing so has remained with every generation since Adam and Eve, and we are no exception.

Today's reading from St. Matthew's gospel follows the Savior's triumphal entry into Jerusalem on Palm Sunday.  The crowds had welcomed Him as the conquering Messiah Who would cast out the Romans and establish an earthly kingdom, but they would soon reject Him when it became clear that His Kingdom is not of this world.  He told the chief priests and Pharisees that tax collectors and prostitutes would enter the Kingdom of God before them, for they had disregarded the preaching of St. John the Forerunner, even after notorious sinners had repented in response to his teaching.  They were like sons who had promised to work in their father's vineyard, but did not keep their word.

Because of the great heritage of the Hebrew people, the religious leaders of the day had a deep obligation to serve God faithfully.  They had, however, become so corrupt that they were like the many false prophets and wicked rulers described in the Old Testament who had worshiped foreign gods, exploited the poor and weak, and killed those who dared to oppose them. In the days leading up to His crucifixion, the Savior compared them to those of previous generations who had thought nothing of murdering righteous people who truly spoke the word of the Lord.  In today's parable, He foretold His own death at the hands of those who would not respect even the Son of God in Whom all the promises to Abraham are fulfilled.

Because they rejected Him, the Lord said in the verse immediately following this reading, "Therefore I tell you that the kingdom of God will be taken away from you and given to a people who will produce its fruit." (v. 44) Here He points to the coming of the Church in which there is neither Jew nor Gentile, for those with no ancestral connection to Israel are now "grafted in" as branches of the olive tree whose roots extend back to the covenant with Abraham.  (Rom. 11: 17) St. Paul warned Gentile Christians not to take pride in their status in relation to Jews who had rejected the Messiah, for "They were broken off because of their unbelief, but you stand fast through faith. So do not become proud, but fear. For if God did not spare the natural branches, neither will he spare you." (11: 20-21)

By faith in Christ, we have become the new tenants of the vineyard with an obligation to "give him the fruits in their seasons."  That, of course, is precisely what the original tenants refused to do.  Instead of tending the vineyard and offering its fruit to their rightful owner, they wanted everything for themselves and even killed the son of the owner in order to take his inheritance.  We must read this passage as a reminder that, in order to be good tenants of the Lord's vineyard, we must offer ourselves in union with His great Self-Offering on the Cross for the salvation of the world.  Our calling is the complete opposite of using our great blessings according to our passions in order to help us get what we want in this world.  That is a temptation fueled by the self-centered pride of wanting to keep all the fruit for ourselves, even as the chief priests and Pharisees distorted the spiritual heritage of Israel to give themselves power and position.

In the celebration of the Divine Liturgy, we offer bread and wine for their and our fulfillment by the power of the Holy Spirit.  We then receive them as the Body and Blood of Christ for our healing and participation in the eternal life of the Kingdom.  Receiving the Eucharist serves no earthly goal and must not become merely a routine religious exercise.   It is truly our nourishment for the life of Heaven, our sharing in the eternal blessedness of the Holy Trinity. The Savior's Body and Blood empower us to become like Him in holiness as we manifest His restoration of the human person in the image and likeness of God. To be in communion with Christ requires offering ourselves to Him each day and refusing to think that there are any dimensions of our lives that we should keep for ourselves.  He offered Himself fully on the Cross, to the point of death, burial, and descent into Hades, in order to rise up in glory for the salvation of the entire world.  If we refuse to offer the fruit of our own lives to Him, then we will eat and drink our own condemnation and reject Him even more tragically than did those who handed the Savior over to crucifixion because He did not serve their agenda for glorifying themselves.

Later this week, we will celebrate the birth of the person who, more than anyone else, offered herself fully to the Lord.  Joachim and Anna were a righteous, elderly Jewish couple who, like Abraham and Sarah, had longed for a child for many years.  God heard their fervent prayers and gave them Mary, whom they dedicated to the Lord in the Temple in Jerusalem.  That is where she grew up in preparation to become the living temple of the Lord when she miraculously contained Christ in her womb. The misery of Adam and Eve, who took the fruit for themselves, was overcome through the joy of the Nativity of the Theotokos to Joachim and Anna, who offered the long-awaited fruit of their marriage to God.

She is the Theotokos precisely because the One Whom she bore is truly divine, the eternal Son of God.  She is the New Eve because she gave birth to the New Adam Who fulfills our calling to become like God in holiness and brings us back to Paradise.  As the God-Man, He united humanity and divinity in Himself, enabling us to become "partakers of the divine nature" by sharing personally in His gracious divine energies.  The first Eve chose her own will over God's and gave birth to those enslaved to death, beginning with Cain and Abel.  The New Eve said, "Behold the handmaid of the Lord. Let it be to me according to your word." and gave birth to the One Who set us free from fear of the grave.  Through her offering of free obedience, the Savior was born.

She is the first and model Christian, the best example of what it means to offer the fruit of our lives to Him.  Nothing about the Theotokos' life fit with conventional religious expectations or served any earthly goal.  Her Son was crucified publicly as a blasphemer and a traitor. She saw Him die on the Cross with her own eyes.  As St. Symeon told the Theotokos at Christ's presentation in the Temple, "a sword will pierce your soul as well." (Luke 2:35) It was precisely through the dark night of the Cross, however, that the brilliant day of the Kingdom shown forth from His empty tomb.  Our Risen Lord does not provide us with a religion that serves our self-centered desires or the worldly interests of any nation, race, or faction, but instead calls us to unite ourselves to Him in his great Self-offering by taking up our crosses to seek first His Kingdom, which remains not of this world.  His Reign comes not through the schemes of those who use religion to serve themselves, but through the humble trust of an old barren couple and the birth a little girl who somehow came to acquire the spiritual strength to say "Yes" to God with every once of her being.

Let us follow the example of the Theotokos in offering ourselves to Christ without reservation as we give Him "the fruits [of our lives] in their seasons."   That is the only way to live as those who are truly in communion with Him.  Otherwise, we risk falling into the idolatry of serving only ourselves and rejecting the Savior, regardless of how religious we may think we are or how pious we may appear to others.   Such spiritual hypocrisy and delusion had no place in the soul of His Holy Mother, and they must not become characteristic of us if we are to fulfill our vocation as the new tenants of the vineyard of the Lord.

Проповідь на притчу про злих виноградарів

Євангеліє 13 неділі після Зіслання Святого Духа показує нам частину дискусії Ісуса із релігійною елітою Ізраїлю. Ці події, про які згадує нам євангелист Матей, відбулися після урочистого в'їзду Ісуса до Єрусалима за декілька днів до Його розп'яття.

Ісус розказує Своїм слухачам притчу: господар виноградника віддає в оренду свій виноградник, орендатори зобов'язувалися порати виноградник та збирати врожай для господаря. Та ми бачимо, що ці виноградарі-орендатори відкинули накази свого господаря й збунтувалися проти нього. Господар виноградника посилав до виноградарів своїх слуг, але ті їх били, відправляли назад з нічим. В кінці кінців, коли вже не було кого послати, він посилає до них свого улюбленого сина. «Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб'ємо його й заберемо собі його спадщину. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили» (Мт. 21:38-39).

Для слухачів Ісуса основна ідея цієї притчі була зрозуміла: господар виноградника символізує Бога, робітники – Ізраїль, посланці – пророків. Напевно, що первосвященики та фарисеї також зрозуміли, що ця притча і про них, тому й не дивно, що вони хотіли Його схопити та вбити, але боялися народу. Реакція релігійної еліти Ізраїлю показує нам із вами, як ця притча здійснюється на очах. Ісус, Котрий прийшов, щоби довершити справу стародавніх пророків, закликає в черговий раз Ізраїль, щоби той служив Богові в правді та істині та віддавав Йому ту честь, яка Богові належить. Завданням Ізраїлю було принести Богові плоди свого праведного життя та показати цілому світу благодать Єдиного Бога. Та натомість ми бачимо, що Ізраїль жив не тільки життям далеким від праведності та навіть вдавався до насильства й відкидав тих посланців, тобто пророків, яких посилав Бог для напоумлення.

Ця притча наповнена глибоким смислом та, можна сказати, глибоким сумом, бо вона показує нам, як Ісус прийшов до Єрусалима, щоби прикликати виноградарів до покаяння, а натомість вони вирішили Його вбити. Ця притча про те, як Ізраїль, в особі своїх первосвящеників та старійшин, відмовляється прийняти Христа, засудивши до смерті.

З цієї притчі ми бачимо: чоловіка, котрий має виноградник, котрий все приготував для того, щоби з того виноградника отримувати прибуток, віддає його іншим. Коли ж приходить той час, що господар виноградника хоче отримати те, що для нього належить, він відправляє туди своїх слуг. Та ми бачимо, як жорстоко орендарі відправляються з його слугами: одних вони вбивають, інших каменують. Коли ж господар виноградника посилає свого сина, орендарі вбивають і його.

 З цієї притчі ми можемо виділити такі думки:

Бог терпляче очікує, коли ми, Його народ, принесемо Йому належний плід. Ми бачимо, що Бог є багатомилостивим та милосердний і Він чекає на плід нашого життя навіть тоді, коли ми Його відкидаємо та бунтуємо проти Нього.

Бог є терпеливим, але все ж таки, може наступити такий час, коли Його терпеливість закінчиться. І тоді всі отримають те, що заслужили, а хто Його відкинув будуть знищені.

Замість тих провідників, котрі не виправдають довір'я Бога будуть поставлені інші, котрі принесуть ті плоди, які не приносили попередні виноградарі.

Для нас важливо пам'ятати, що наше життя нам подарував Бог. І нам важливо правильно його використовувати, щоби ми приносили Богові ті плоди, яких Він від нас очікує. Бог вручив нам наше життя, його подарував нам і ми його використовуємо для того, щоб, коли ставши перед Ним, Богові принести відповідні плоди.

Людина, котра має якийсь скарби чи гроші, намагається їх добре вкласти, щоби мати якийсь із того прибуток. Життя – це наш скарб. І питання в тому: куди ми його вкладаємо? Якщо ми правильно його вкладаємо, то у вічності одержимо з нього прибуток. Кожен із нас має приносити духовні плоди, щоби робити себе та світ кращим та досконалішим. Чи виконуємо ми цю місію – питання залишається відкритим?  Нам же слід усвідомити, що Бог дав нам землю, дав завдання її наповнювати, ми маємо нею та її дарами насолоджуватися. Та ця земля не є нашою, вона є Його, а кожен із нас тільки найманий працівник, котрий у свій час здасть звіт перед Господарем.

Як я жив на цій землі? Чи беріг те, що мені дав Бог? Чи я любив на цій землі? Чи Господар знайде у моєму саду добрі плоди? Чи знайде прощення та мир у моєму серці? Чи почує молитву вдячності з моїх уст?

Apostle Thaddeus of the Seventy

Saint Thaddeus, Apostle of the Seventy, was by descent a Hebrew, and he was born in the Syrian city of Edessa. The holy Apostle Thaddeus of the Seventy must be distinguished from Saint Jude, also called Thaddeus or Levi (June 19), who was one of the Twelve Apostles.

When he came to Jerusalem for a feastday, he heard the preaching of John the Forerunner. After being baptized by him in the Jordan, he remained in Palestine. He saw the Savior, and became His follower. He was chosen by the Lord to be one of the Seventy Disciples, whom He sent by twos to preach in the cities and places where He intended to visit (Luke. 10: 1).

After the Ascension of the Savior to Heaven, Saint Thaddeus preached the good news in Syria and Mesopotamia. He came preaching the Gospel to Edessa and he converted King Abgar, the people and the pagan priests to Christ. He backed up his preaching with many miracles (about which Abgar wrote to the Assyrian emperor Nerses). He established priests there and built up the Edessa Church.

Prince Abgar wanted to reward Saint Thaddeus with rich gifts, but he refused and went preaching to other cities, converting many pagans to the Christian Faith. He went to the city of Beirut to preach, and he founded a church there. It was in this city that he peacefully died in the year 44. (The place of his death is indicated as Beirut in the Slavonic MENAION, but according to other sources he died in Edessa. According to an ancient Armenian tradition, Saint Thaddeus, after various tortures, was beheaded by the sword on December 21 in the Artaz region in the year 50).

Апостол Фадей із числа 70-ти апостолів

Апостол Фадей із числа 70-ти апостолів, за походженням єврей, народився в сирійському місті Едесі. (Святого апостола від 70-ти Фадея слід відрізняти від апостола з числа 12-ти Юди Тадея).

Прийшовши в Єрусалим на свято, він почув проповідь святого Івана Предтечі і, прийнявши від нього Хрещення в Йордані, залишився в Святій Землі. Побачивши Спасителя, він зробився Його учнем, і був обраний Господом до числа тих 70-ти учнів, яких Він послав по два на проповідь у міста і місцевості, які Сам мав намір відвідати (Лк.10,1).

Після Вознесіння Спасителя на Небо, апостол Тадей благовістив в Сирії та Месопотамії. Він прийшов з проповіддю Євангелія в Едессу і навернув до Христа князя Авгаря, народ і жерців.

Проповідь свою він стверджував багатьма Господніми чудесами (про які Авгар писав асирійському цареві Нарсесу); поставив священиків і влаштував Едеську Церкву.

Князь Авгар хотів нагородити апостола Фадея багатими дарами, але той відмовився і пішов з проповіддю в інші міста, звертаючи багатьох язичників до християнської віри.

Дійшовши з проповіддю до фінікійського міста Віріта (нині - Бейрута), він заснував там церкву і в тому ж місті помер у 44-му році.

UOL Membership

The Ukrainian Orthodox League has brought us All Saints Camp, St. Sophia seminary, programming for youth and adults and scholarships for seminarians, priests and future lay leaders. Most importantly, it is the only organization that connects us all together, through fellowship at retreats, conventions, and other activities. If you would like to become a member at large, please see me with your $20 dues payment and I will take care of sending your membership in. You will also be getting the UOL Bulletin with your membership. Let's show our national UOL our support! Thank you Pam Scannell

Church School Retreat

Church School students and their families are invited to Bhandari's cottage on Quaker Lake on Sunday, September 3 after church until 6pm.

Let's Help Ukraine!

St. John's Ukrainian Humanitarian Fund is accepting donations to help Ukrainians during war. Donations will go to provide food and other humanitarian needs.

To make donation online click here

We accept checks as well.

Please make the checks to St. John Ukrainian Humanitarian Fund

Mailing address:

1 Saint John's Parkway
Johnson City NY 13790
 

Cash is accepted in church

Pray for Ukraine!

Prayers for Ukraine are done during each service. To see the schedule click here.

Молитви за Україну проводяться під час кожної служби. За розкладом дивіться тут.

May God bless and protect Ukraine!

Happy Birthday

• September 09: Daria Moroz

* If your or someone else's birthday is missing or incorrect please let Fr. Ivan know right away.

Please Pray for the Servants of God

Rose, Marlyn, Bob, Nadine,
John, Olga, Jane, Zenna,
Melanie, Helen, William, Marion,
Mariann, Jean, Brian, Pipinos, Fr. James

Upcoming Readings

Mon. Sep. 4 – 2 Cor. 12:10-19; Mk. 4:10-23
Tue. Sep. 5 – 2 Cor. 12:20–13:2 ; Mk. 4:24-34;
Wed. Sep. 6 – 2 Cor. 13:3-13; Mk. 4:35-41;
Thu. Sep. 7 – Gal. 1:1-10, 20 – 2:5; Mk. 5:1-20;
Fri. Sep. 8 – Gal. 2:6-10 ; Mk. 5:22-24, 35 – 6:1;
Sat. Sep. 9 – 1 Cor. 4:1-5; Mt. 23:1-12;