Oct. 22 – 20th Sunday after Pentecost. Tone 3

Commemoration of the Holy Fathers of the Seventh Ecumenical Council (787). Holy Apostle James, son of Alphaeus (1st c.). St. Andronicus and his wife St. Athanasia of Egypt (500). Righteous Forefather Abraham (2000 B.C.) and his nephew Righteous Lot. Martyrs Juventius and Maximus at Antioch (4th c.). St. Publia the Confessor of Antioch (360). St. Peter of Galatia (9th c.).

Gal. 1:11-19; Lk. 7:11-16;
1 Cor. 4:9-16; Lk. 10:16-21;
Heb. 13:7-16; Jn. 17:1-13;

Oct. 29 – 21st Sunday after Pentecost. Tone 4

Martyr Longinus the Centurion, who stood at the Cross of the Lord (1st c.). St. Longinus the Gate-keeper of the Kyiv Caves (13th c.).

Gal. 2:16-20 ; Lk. 8:5-15;

Апостол

З Посла́ння до Галатів Свято́го Апо́стола Павла́ чита́ння (1:11-19)

Браття, сповіщаю ж вам, що Євангеліє, яке я благовіствував, не є людське; бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа. Ви чули про мій попередній спосіб життя в іудействі, що я жорстоко гонив Церкву Божу та спустошував її, і досягав успіхів в іудействі більше за багатьох ровесників у моєму роду, будучи надмірним ревнителем батьківських моїх передань. Коли ж Бог, Котрий вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, благоволив відкрити в мені Сина Свого, щоб я благовіствував Його язичникам,– я не став тоді ж радитися з плоттю і кров'ю, і не пішов в Ієрусалим до тих, що стали Апостолами раніше за мене, а пішов до Аравії, і знову повернувся в Дамаск. Потім, через три роки, пішов я до Ієрусалима побачити Петра і пробув у нього днів п'ятнадцять. Іншого з Апостолів я не бачив нікого, крім Якова, брата Господнього.

З Першого Посла́ння до Коринфян Свято́го Апо́стола Павла́ чита́ння (4:9-16)

Браття, я думаю, що нам, посланникам останнім, Бог судив бути ніби засудженими на смерть, бо ми стали позорищем світові, Ангелам і людям. Ми безумні Христа ради, а ви мудрі у Христі; ми немічні, а ви міцні; ви у славі, а ми в безчесті. Навіть донині терпимо голод і спрагу, і наготу і побої, і поневіряємось, і трудимось, працюючи своїми руками. Лихословлять нас, ми благословляємо; гонять нас, ми терпимо; ганьблять нас, ми молимось; ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині. Це пишу не для того, щоб вас посоромити, а наставляю на розум вас, як дітей моїх улюблених, бо хоч у вас тисячі наставників у Христі, та не багато отців; я родив вас у Христі Ісусі благовістям. Тому благаю вас: подібні мені будьте, як я Христу.

З Посла́ння до Євреїв Свято́го Апо́стола Павла́ чита́ння (13:7-16)

Браття, пам'ятайте наставників ваших, котрі проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їх. Ісус Христос учора і сьогодні і навіки Той же. Вченнями різними й чужими не захоплюйтесь; бо добре благодаттю зміцнювати серця, а не стравами, від яких не одержали користі ті, що займалися ними. Ми маємо жертовник, від якого не мають права споживати ті, що служать скінії. Так як тіла тварин, кров яких для очищення гріха вносить первосвященник у святилище, спалюються за станом,–  то і Ісус, щоб освятити людей Кров'ю Своєю, постраждав поза воротами. Отож вийдемо до Нього за стан, несучи Його наругу; бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього. Отож будемо через Нього безустанно приносити Богові жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють ім'я Його. Не забувайте також добродійності і спілкування, бо такі жертви благоугодні Богу.

Євангеліє

Від Луки 7:11-16

Після цього Ісус пішов до міста, що зветься Наїн; і з Ним йшло багато учнів Його і безліч народу. Коли ж Він підійшов до воріт міста, якраз виносили померлого, єдиного сина у матері, а вона була вдова; і чимало народу йшло з нею з міста. Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: не плач. І, підійшовши, доторкнувся до одра; ті, що несли, зупинилися, і Він сказав: юначе! тобі кажу, встань! Мертвий, піднявшись, сів і почав говорити; і віддав його Ісус матері його. І всіх охопив страх і славили Бога, кажучи: великий пророк з'явився між нами, і Бог відвідав народ Свій.

Від Луки 10:16-21

Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто відвертається вас, той Мене відвертається, а хто відвертається Мене, той відвертається Того, Хто послав Мене. Сімдесят учнів повернулися з радістю і говорили: Господи! і біси коряться нам в ім'я Твоє. Він же сказав їм: Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба; ось, даю вам владу наступати на змій та скорпіонів і на всяку силу вражу; і ніщо не пошкодить вам; однак тому не радійте, що духи вам коряться, а радійте тому, що імена ваші написані на небесах. У той час зрадів духом Ісус і сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти утаїв це від мудрих та розумних, і відкрив те дітям. Так, Отче! Бо таке було Твоє благовоління.

Від Іоанна 17:1-13

Після цих слів Ісус звів очі Свої до неба і сказав: Отче! прийшов час, прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе, так як Ти дав Йому владу над усякою плоттю, щоб усьому, що Ти дав Йому, дасть Він життя вічне. Це ж є життя вічне, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога і посланого Тобою Ісуса Христа. Я прославив Тебе на землі, звершив діло, яке Ти доручив Мені виконати. І нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого славою, яку Я мав у Тебе раніше буття світу. Я відкрив ім'я Твоє людям, котрих Ти дав Мені від світу; вони були Твої, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли слово Твоє. Нині зрозуміли вони, що все, що Ти дав Мені, від Тебе є, бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли і зрозуміли істинно, що Я зійшов від Тебе, і увірували, що Ти послав Мене. Я за них молю: не за весь світ молю, а за тих, котрих Ти дав Мені, тому що вони Твої. І все Моє – Твоє, і Твоє – Моє; і Я прославився в них. Я вже не в світі, та вони в світі, а Я до Тебе йду. Отче Святий! збережи їх в ім'я Твоє, котрих Ти дав Мені, щоб вони були єдине, як і Ми. Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім'я Твоє; тих, яких Ти дав Мені, Я зберіг, і ніхто з них не загинув, крім сина погибелі, щоб збулося Писання (Пс 108,17). Нині ж до Тебе йду, і це говорю у світі, щоб вони мали в собі радість Мою повну.

Commemoration of the Holy Fathers of the Seventh Ecumenical Council (787). The Holy Icons.

The Seventh Ecumenical Council, convoked by the Empress Irene and met at Nicaea from September 24 to October 13, 787. Patriarch Tarasios (commemorated February 25) presided. The council ended almost fifty years of iconoclast persecution and established the veneration of the holy icons as basic to the belief and spirituality of Christ's Church. As the Synaxarion says, "It was not simply the veneration of the holy images that the Fathers defended in these terms but, in fact, the very reality of the Incarnation of the Son of God."

"The second Council of Nicaea is the seventh and last Ecumenical Council recognized by the Orthodox Church. This does not mean that there may not be ecumenical Councils in the future although, in holding the seventh place, the Council of Nicaea has taken to itself the symbol of perfection and completion represented by this number in Holy Scripture (e.g. Gen. 2:1-3). It closes the era of the great dogmatic disputes which enabled the Church to describe, in definitions excluding all ambiguity, the bounds of the holy Orthodox Faith. From that time, every heresy that appears can be related to one or other of the errors that the Church, assembled in universal Councils, has anathematized from the first until the seventh Council of Nicaea." Synaxarion

In Greek practice, the holy God-bearing Fathers of the Seventh Ecumenical Council are commorated on October 11/21 (if it is a Sunday), or on the Sunday which follows October 11/21. According to the Slavic MENAION, however, if the eleventh falls on Monday, Tuesday, or Wednesday, the service is moved to the preceding Sunday.

The Holy Icons

Disputes concerning the Person of Christ did not cease with the Council of 681, but were extended in a different form into the eighth and ninth centuries. The struggle centered on the Holy Icons, the pictures of Christ, the Mother of God, and the Saints, which were kept and venerated both in churches and in private homes. The Iconoclasts or icon-smashers, suspicious of any religious art which represented human beings or God, demanded the destruction of icons; the opposite party, the Iconodules or venerators of icons, vigorously defended the place of icons in the life of the Church. The struggle was not merely a conflict between two conceptions of Christian art. Deeper issues were involved: the character of Christ's human nature, the Christian attitude towards matter, the true meaning of Christian redemption.

The Iconoclasts may have been influenced from the outside by Jewish and Moslem ideas, and it is significant that three years before the first outbreak of Iconoclasm in the Byzantine Empire, the Mohammedan Caliph Yezid ordered the removal of all icons within his dominions. But Iconoclasm was not simply imported from outside; within Christianity itself there had always existed a "puritan" outlook, which condemned icons because it saw in all images a latent idolatry. When the Isaurian Emperors attacked icons, they found plenty of support inside the Church. Typical of this puritan outlook is the action of Saint Epiphanius of Salamis (315?-403), who, on finding in a Palestinian village church a curtain woven with the figure of Christ, tore it down with indignation. This attitude was always strong in Asia Minor, and some hold that the Iconoclast movement was an Asiatic protest against Greek tradition. But there are difficulties in such a view; the controversy was really a split within the Greek tradition.

The Iconoclast controversy, which lasted some 120 years, falls into two phases. The first period opened in 726 when Leo 3 began his attack on icons, and ended in 780 when the Empress Irene suspended the persecution. The Iconodule position was upheld by the seventh and last Ecumenical Council (787), which met (as the first had done) at Nicaea. Icons, the Council proclaimed, are to be kept in churches and honored with the same relative veneration as is shown to other material symbols, such as "the precious and life-giving Cross" and the Book of the Gospels. A new attack on icons, started by Leo V the Armenian in 815, continued until 843 when the icons were again reinstated, this time permanently, by another Empress, Theodora. The final victory of the Holy Images in 843 is known as "the Triumph of Orthodoxy," and is commemorated in a special service celebrated on "Orthodoxy Sunday," the first Sunday in Lent. During this service the true faith — Orthodoxy — is proclaimed, its defenders are honored, and anathemas pronounced on all who attack the Holy Icons or the Seven General Councils:

To those who reject the Councils of the Holy Fathers, and their traditions which are agreeable to divine revelation, and which the Orthodox Catholic Church piously maintains, anathema! anathema! anathema!

The chief champion of the icons in the first period was Saint John of Damascus (675-749), in the second Saint Theodore of Studium (759-826). John was able to work the more freely because he dwelt in Moslem territory, out of reach of the Byzantine government. It was not the last time that Islam acted unintentionally as the protector of Orthodoxy.

One of the distinctive features of Orthodoxy is the place which it assigns to icons. An Orthodox church today is filled with them: dividing the sanctuary from the body of the building there is a solid screen, the iconostasis, entirely covered with icons, while other icons are placed in special shrines around the church; and perhaps the walls are covered with icons in fresco or mosaic. An Orthodox prostrates himself before these icons, he kisses them and burns candles in front of them; they are censed by the priest and carried in procession. What do these gestures and actions mean? What do icons signify, and why did John of Damascus and others regard them as important?

We shall consider first the charge of idolatry, which the Iconoclasts brought against the Iconodules; then the positive value of icons as a means of instruction; and finally their doctrinal importance.

The question of idolatry. When an Orthodox kisses an icon or prostrates himself before it, he is not guilty of idolatry. The icon is not an idol but a symbol; the veneration shown to images is directed, not towards stone, wood, and paint, but towards the person depicted. This had been pointed out some time before the Iconoclast controversy by Leontius of Neapolis (died about 650):

We do not make obeisance to the nature of wood, but we revere and do obeisance to Him who was crucified on the Cross…. When the two beams of the Cross are joined together I adore the figure because of Christ who on the Cross was crucified, but if the beams are separated, I throw them away and burn them (Migne, Patrologia Graeca [P.G.], xciv, 1384d)..

Because icons are only symbols, Orthodox do not worship them, but reverence or venerate them. John of Damascus carefully distinguished between the relative honor or veneration shown to material symbols, and the worship due to God alone.

Icons as part of the Church's teaching. Icons, said Leontius, are "opened books to remind us of God" (P.G. xciv, 1276a); they are one of the means which the Church employs in order to teach the faith. He who lacks learning or leisure to study works of theology has only to enter a church to see unfolded before him on the walls all the mysteries of the Christian religion. If a pagan asks you to show him your faith, said the Iconodules, take him into church and place him before the icons (Ad Constantinum Cabalinum, P.G. xcv, 325c. Icons are a part of Holy Tradition [see p. 214]).

The doctrinal significance of icons. Here we come to the real heart of the Iconoclast dispute. Granted that icons are not idolatrous; granted that they are useful for instruction; but are they not only permissible but necessary? Is it essential to have icons? The Iconodules held that it is, because icons safeguard a full and proper doctrine of the Incarnation. Iconoclasts and Iconodules agreed that God cannot be represented in His eternal nature: "No man hath seen God at any time" (John 1:18). But, the Iconodules continued, the Incarnation has made a representational religious art possible: God can be depicted because He became man and took flesh. Material images, argued John of Damascus, can be made of Him who took a material body:

Of old God the incorporeal and uncircumscribed was not depicted at all. But now that God has appeared in the flesh and lived among men, I make an image of the God who can be seen. I do not worship matter but I worship the Creator of matter, who for my sake became material and deigned to dwell in matter, who through matter effected my salvation. I will not cease from worshipping the matter through which my salvation has been effected (On Icons, i, 16, P. G. xciv 1245a).

The Iconoclasts, by repudiating all representations of God, failed to take full account of the Incarnation. They fell, as so many puritans have done, into a kind of dualism. Regarding matter as a defilement, they wanted a religion freed from all contact with what is material; for they thought that what is spiritual must be non-material. But this is to betray the Incarnation, by allowing no place to Christ's humanity, to His body; it is to forget that man's body as well as his soul must be saved and transfigured. The Iconoclast controversy is thus closely linked to the earlier disputes about Christ's person. It was not merely a controversy about religious art, but about the Incarnation and the salvation of man.

God took a material body, thereby proving that matter can be redeemed: "The Word made flesh has deified the flesh," said John of Damascus (On Icons, i, 21 [P.G. xciv, 1253b]). God has "deified" matter, making it "spirit-bearing"; and if flesh became a vehicle of the Spirit, then so — though in a different way — can wood and paint. The Orthodox doctrine of icons is bound up with the Orthodox belief that the whole of God's creation, material as well as spiritual, is to be redeemed and glorified.

As John of Damascus put it:

The icon is a song of triumph, and a revelation, and an enduring monument to the victory of the saints and the disgrace of the demons (On Icons, 2, 2 [P.G. xciv, 1296b]).

The conclusion of the Iconoclast dispute, the meeting of the seventh Ecumenical Council, the Triumph of Orthodoxy in 843 — these mark the end of the second period in Orthodox history, the period of the Seven Councils. These Seven Councils are of immense importance to Orthodoxy. For members of the Orthodox Church, their interest is not merely historical but contemporary; they are the concern not only of scholars and clergy, but of all the faithful. "Even illiterate peasants," said Dean Stanley, "to whom, in the corresponding class of life in Spain or Italy, the names of Constance and Trent would probably be quite unknown, are well aware that their Church reposes on the basis of the Seven Councils, and retain a hope that they may yet live to see an eighth General Council, in which the evils of the time will be set straight" (Lectures on the History of the Eastern Church [Everyman Edition], p. 99). Orthodox often call themselves "the Church of the Seven Councils." By this they do not mean that the Orthodox Church has ceased to think creatively since 787. But they see in the period of the Councils the great age of theology; and, next to the Bible, it is the Seven Councils which the Orthodox Church takes as its standard and guide in seeking solutions to the new problems which arise in every generation.

From The Orthodox Church, by Bishop Kallistos Ware.

Святі отці VII Вселенського Собору

Перехідне святкування в неділю, найближчу до 11/24 жовтня.

У VIII столітті імператор Лев Ісаврієць організовав жорстоке гоніння на св. ікони, що тривала за сина його та онука. У 787 році проти цієї іконоборної брехні царицею Іриною скликаний був Сьомий Вселенський Собор у м. Нікеї, на який з'явилися 367 отців.

Вселенські Собори (яких було всього сім) збиралися для з'ясування питань віри, нерозуміння чи неточне тлумачення яких викликало смути та єресі у Церкві. Також на Соборах вироблялися правила церковного життя. Наприкінці VIII століття у Церкві позначилася нова єресь — іконоборство. Іконоборці заперечували шанування земної святості Матері Божої та святих Божих угодників та звинувачували православних у поклонінні створеному – іконі. Навколо питання шанування ікон виникла запекла боротьба. На захист святині піднялося багато віруючих, на яких обрушилися тяжкі гоніння.

Все це зажадало дати повне вчення Церкви про ікону, чітко і чітко визначити її, відновлюючи іконошанування нарівні з шануванням Святого Хреста та Святого Євангелія.

Святі отці VII Вселенського Собору зібрали церковний досвід шанування святих ікон з перших часів, обґрунтували його та сформулювали догмат про іконошанування на всі часи та для всіх народів, які сповідують Православну віру. Святі отці проголосили, що іконошанування є законоположенням і Переданням Церкви, воно спрямовується і надихається Святим Духом, який живе в Церкві. Зображення ікон нерозлучна з євангелієм. І те, що слово євангельське повідомляє нам через слух, те саме ікона показує через зображення.

Сьомий Собор затвердив, що іконопис є особливою формою одкровення Божественної реальності і через Богослужіння та ікону Божественне одкровення стає надбанням вірян. Через ікону, як і через Святе Письмо, ми не тільки дізнаємося про Бога, ми пізнаємо Бога; через ікони святих угодників Божих ми торкаємося преображеної людини, причасника Божественного життя; через ікону ми отримуємо всеосвячуючу благодать Святого Духа. Щодня Свята Церква прославляє ікони Божої Матері, святкує пам'ять святих Божих угодників. Їхні ікони кладуть перед нами на аналой для поклоніння та живий релігійний досвід кожного з нас, досвід нашого поступового перетворення через них, робить нас вірними чадами Святої Православної Церкви. І це справжнє втілення у світі праць святих отців VII Вселенського Собору. Саме тому з усіх перемог над безліччю різноманітних єресей одна лише перемога над іконоборством та відновлення іконошанування була проголошена Урочистістю Православ'я. А віра отців Семи Вселенських Соборів є вічною і незаперечною основою Православ'я.

І прославляючи пам'ять святих отців VII Вселенського Собору, ми повинні пам'ятати, що саме їм ми зобов'язані віддячувати за те, що освячені наші храми і будинки святими іконами, за те, що перед ними тепляться живі вогники лампадок, що кидаємося ми з поклонами перед святими мощами, і фіміам ладану підносить наші серця до небес. І подяка одкровення від цих святинь багато і багато серця наповнила любов'ю до Бога і одухотворила до життя вже зовсім померлий дух.

Thank you!

We would like to thank everyone who came to help to make holubtsi and pirohy. Your work is much appreciated. God bless you!

Kitchen Sessions

Saturday, 10/28 8AM Rolls

Saturday, 11/4 8AM Breads & Rolls

Friday, 11/10 8AM Kolache (tentative, may change)

Thursday, 11/16 3:15PM pack Advance Orders

Saturday, 11/18 11AM to 1 PM Bake Sale

Friday, 12/1 10am - 12noon Make pirohy balls

Saturday, 12/2 Pirohy Session, 7:30 Set-up, 8AM Pinching Starts

Saturday, 12/9 8AM Rolls

Saturday, 12/16 10AM - 12Noon Holubtsi/Pirohy Sale

Fall Festival

Fall Festival Sun Oct 29th after Church in the Memorial center – Costumes, games, music & lunch. Bring a friend, everyone is welcome to join the fun.

Church School Play practice for "The Last Straw" will start Wed Nov 1st @ 5:45 on the stage in the Memorial Center.

Please sign up w/ your Church school teacher for a part in the play.

Practice details & scripts will be forthcoming.

Let's Help Ukraine!

St. John's Ukrainian Humanitarian Fund is accepting donations to help Ukrainians during war. Donations will go to provide food and other humanitarian needs.

To make donation online click here

We accept checks as well.

Please make the checks to St. John Ukrainian Humanitarian Fund

Mailing address:

1 Saint John's Parkway
Johnson City NY 13790
 

Cash is accepted in church

Pray for Ukraine!

Prayers for Ukraine are done during each service. To see the schedule click here.

Молитви за Україну проводяться під час кожної служби. За розкладом дивіться тут.

May God bless and protect Ukraine!

Happy Birthday

• October 22: Sally Shirk
  
• October 27: Ms. Nadine Kalada
  
• October 28: Stephanie Cardarelli

* If your or someone else's birthday is missing or incorrect please let Fr. Ivan know right away.

Please Pray for the Servants of God

Rose, Marlyn, Bob, Nadine,
John, Olga, Jane, Zenna, Douglas,
Melanie, Helen, William, Marion,
Mariann, Jean, Brian, Pipinos,
Fr. James, Scott, Paula

Upcoming Readings

Mon. Oct. 23 – Phil. 4:10-23; Lk. 7:36-50;
Tue. Oct. 24 – Col. 1:1-2, 7-11; Lk. 8:1-3;
Wed. Oct. 25 – Col. 1:18-23 ; Lk. 8:22-25;
Thu. Oct. 26 – Col. 1:24-30; Lk. 9:7-11;
Fri. Oct. 27 – Col. 2:1-7 ; Lk. 9:12-18;
Sat. Oct. 28 – 2 Cor. 3:12-18; Lk. 6:1-10;