Nov. 5 – 22nd Sunday after Pentecost. Tone 5

Holy Apostle James the Brother of the Lord (63). St. Ignatius, patriarch of Constantinople (877). Ven. Elisha of Lavryshevo (1250).

Gal. 6:11-18 ; Lk. 16:19-31;
Gal. 1:11-19; Mt. 13:54-58;

Nov. 12 – 23rd Sunday after Pentecost. Tone 6

Hieromartyr Zenobius and his sister Zenobia of Aegae, Cilicia (285). Apostles Tertius, Mark, Justus, and Artemas of the Seventy (1st c.). Hieromartyr Marcian, bishop of Syracuse (2nd c.). Martyr Eutropia of Alexandria (220). Martyr Anastasia of Thessalonica (3rd c.).

Eph. 2:4-10 ; Lk. 8:26-39;

Апостол

З Посла́ння до Галатів Свято́го Апо́стола Павла́ чита́ння (6:11-18)

Браття, бачите, як багато я написав вам власною рукою. Ті, які бажають хвалитися по плоті, примушують вас обрізуватися тільки для того, щоб не бути гонимими за хрест Христовий, бо й ті, що обрізуються, і самі не додержують закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, аби похвалитися у вашій плоті. А я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, котрим для мене світ розп'ятий і я для світу. Бо у Христі Ісусі нічого не значить ні обрізання, ні необрізання, а нове творіння. Тим, які живуть за цим правилом, мир їм і милість, та Ізраїлеві Божому. А втім ніхто не обтяжуй мене: бо я ношу рани Господа Ісуса на тілі моїм. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з духом вашим, браття. Амінь.

З Посла́ння до Галатів Свято́го Апо́стола Павла́ чита́ння (1:11-19)

Браття, сповіщаю ж вам, браття, що Євангеліє, яке я благовіствував, не є людське; бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа. Ви чули про мій попередній спосіб життя в іудействі, що я жорстоко гонив Церкву Божу та спустошував її, і досягав успіхів в іудействі більше за багатьох ровесників у моєму роду, будучи надмірним ревнителем батьківських моїх передань. Коли ж Бог, Котрий вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, благоволив відкрити в мені Сина Свого, щоб я благовіствував Його язичникам,– я не став тоді ж радитися з плоттю і кров'ю, і не пішов в Ієрусалим до тих, що стали Апостолами раніше за мене, а пішов до Аравії, і знову повернувся в Дамаск. Потім, через три роки, пішов я до Ієрусалима побачити Петра і пробув у нього днів п'ятнадцять. Іншого з Апостолів я не бачив нікого, крім Якова, брата Господнього.

Євангеліє

Від Луки 16:19-31

Один чоловік був багатий, одягався в порфіру і віссон і щодня розкішно бенкетував. Був також один убогий, на ім'я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача, і пси, приходячи, лизали струпи його. Прийшов час вмерти вбогому і віднесений був Ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його. І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його і, голосно закричавши, сказав: отче Аврааме! змилосердься наді мною і пошли Лазаря, хай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум'ї цьому. Але Авраам сказав: чадо! згадай, що ти одержав уже добре твоє в житті твоєму, а Лазар – зле; отже, тепер він тут утішається, а ти страждаєш; і до всього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не можуть, так само звідти до нас не переходять. Тоді він сказав: так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого, бо в мене є п'ять братів; хай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки. Авраам сказав йому: у них є Мойсей і пророки; хай слухають їх. Він же сказав: ні, отче Аврааме! але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять.

Від Матвія 13:54-58

Ісус, прийшовши у Свою вітчизну, вчив їх у синагозі їхній, так що всі дивувалися й говорили: звідки в Нього така премудрість і сили? чи Він не теслярів син? чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосій, і Симон, і Іуда? і сестри Його, чи не всі між нами? звідки ж у Нього все це? І спокушались про Нього. Ісус же сказав їм: не буває пророк без честі, хіба тільки у вітчизні своїй і в домі своїм. І не сотворив там багатьох чудес через невір'я їхнє.

Apostle James, the Brother of the Lord

The Holy Apostle James, the Brother of God (Adelphótheos) was the son of the Righteous Joseph before he was betrothed to the Most Holy Theotokos. Tradition says that Joseph had other sons with his first wife. Thus, James was called the Lord's brother. Saint James had been a Nazirite, a man or woman consecrated to God for a limited time. During the period of consecration the Nazirites vowed to  abstain from wine and other intoxicating beverages, they could not cut their hair, and all contact with a corpse was forbidden (Numbers 6:1-21).

When the Savior began to proclaim the Kingdom of God, Saint James believed in Christ and became His Apostle. Later, he was chosen as the first Bishop of Jerusalem.

Saint James presided over the Council of Jerusalem and his word was decisive (Acts 15). In his thirty years as bishop, Saint James converted many Jews to Christianity. Angered by this, the Pharisees and the Scribes plotted together to kill the holy bishop. They led him up on the pinnacle of the Jerusalem Temple and asked him what he thought of Jesus. The holy Apostle bore witness that Christ is the Messiah, which was not the response the Pharisees were expecting. Enraged, the Jewish leaders threw him off the roof. He did not die at once, but gathering his final strength, he prayed to the Lord for his enemies while they were stoning him. Saint James' martyrdom occurred about 63 A.D.

The holy Apostle James composed a Divine Liturgy, which formed the basis of the Liturgies of Saints Basil the Great and John Chrysostom. The Church has preserved an Epistle of Saint James, one of the books of the New Testament. In it Saint James advises: "Let every man be swift to hear, slow to speak, and slow to wrath" James 1:19) and "Be doers of the word, and not just hearers, deceiving yourselves" (James 1:22).

The Church distinguishes between the Holy Apostle James the Brother of God, Saint James the son of Zebedee (April 30), and Saint James the son of Alphaeus (October 9).

Saint James the Apostle is also commemorated on the Sunday after the Nativity of Christ, with the Prophet-King David and Saint Joseph the Betrothed.

Апостол від 70-ти Яків, брат Господній за тілом, Єрусалимський, єпископ

Апостол Павло в посланні до Галатів пише, що разом з апостолом Петром шанувалися стовпами Церкви і апостоли Яков та Іоанн. Святий Яків був сином Іосифа Обручника від його першої дружини і тому в Євангелії називається братом Господнім. Згідно з переказами, Господь Ісус Христос з'явився йому після Свого воскресіння і поставив його єпископом Єрусалимської церкви. Таким чином, на частку апостола Якова випала особлива діяльність: він не подорожував з проповіддю по різних країнах, як інші апостоли, а вчив і священнодіяв в Єрусалимі, що має таке важливе значення для християнського світу. Як глава Єрусалимської церкви, він головував на Апостольському соборі в Єрусалимі в 51 році. Голос його тут фактично був вирішальним, і пропозиція, зроблена ним, стала резолюцією Апостольського собору (Дії, 15 розділ). Ця обставина має важливе значення, зважаючи на домагання католиків підняти апостола Петра на ступінь глави Церкви для того, щоб потім затвердити це верховенство за Римським папою.

Значення апостола Якова ще більше зміцнювало його подвижницьке життя. Він був незайманий, не пив ні вина, ні інших спиртних напоїв, утримувався від м'яса, носив тільки льняний одяг. Мав він звичай усамітнюватися для молитви в храмі і там колінопреклонно молився про свій народ. І робив це так часто, що шкіра на колінах його загрубіла.

Служіння апостола Якова було важке: серед безлічі самих затятих ворогів християнства. Але він діяв з таким розумом і справедливістю, що його поважали не тільки християни, але й іудеї, і називали опорою народу та праведником.

Перебуваючи на посаді Єрусалимського єпископа близько 30 років, він поширив і затвердив святу віру в Єрусалимі та у всій Палестині. Коли апостол Павло в останній своїй подорожі відвідав апостола Якова, то в той час зібралися до нього пресвітери, і про успіхи християнської проповіді серед євреїв передали йому такими словами: «Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревнителі Закону» (Діян. 21:20). Багато хто з євреїв зверталися до Церкви із однієї лише довіри до слова праведника.

Бачачи такий вплив апостола, іудейські начальники стали побоюватися, як би весь народ не звернувся до Христа, і вирішили скористатися проміжком часу між від'їздом прокурора Фесту і прибуттям на його місце Альбіна (62 р. по Р. X.) для того, щоб або схилити Якова до зречення від Христа, або убити його.

Первосвящеником у цей час був безбожний саддукей Анан. При великому скупченні народу апостола вивели на портик храму, і після декількох улесливих слів зневажливо запитали: «Скажи нам про розп'ятого?» – «Ви питаєте мене про Ісуса? – Голосно сказав праведник. – Він сидить на Небесах правиці Всевишньої сили і знову прийде на хмарах небесних». У натовпі було багато християн, які радісно вигукнули: «Осанна Синові Давидовому!» Первосвященики і книжники закричали: «О, і сам праведник в омані!« і скинули його на землю. Яків зміг ще піднятися на коліна і сказав: «Господи, прости їх! Вони не відають, що творять». «Поб'ємо його камінням», – закричали його вороги. Один священик з племені Рехавового (вони не пили вина, жили в наметах, не сіяли ні пшениці, ні винограду) почав умовляти їх: «Що ви робите? Бачите, Праведний за вас молиться». Але в цю хвилину один нелюд, по ремеслу сукнороба, ударив своїм праником апостола по голові і забив його. Разом з ним було вбито багато християн.

Юдейський історик Іосиф Флавій, перераховуючи причини падіння Єрусалиму, говорить, що Господь, покарав євреїв, між іншим, за вбивство праведного Якова.

Апостол Яків незадовго до своєї смерті написав соборне послання. Головна мета послання – втішити та зміцнити навернених до віри іудеїв у стражданнях, які чекали їх, і застерегти їх від омани, нібито одна віра може врятувати людину. Святий Апостол пояснює, що віра, яка не супроводжується добрими справами, – мертва і не приводить до спасіння.

Церковний переказ приписує апостолу Якову складання найдавнішого чину Божественної літургії.

Being Merciful

Our Lord has come not only to teach us about God but also to teach us about ourselves. As we have already said, Christ has revealed to us that God the Father is merciful. In like manner, the Lord also teaches us that we are called to be merci­ful. Jesus says to us: "'Be merciful as your heavenly Father is merciful" (Luke 6:36). In this forceful admonition, our Lord is telling us that our behavior towards others should reflect the way in which God treats us. As the persons who are deeply conscious of the mercy of God, we are also meant to be merciful towards others.

When we freely choose to forego re­venge and to offer another person mercy, we are bearing witness through our own words and deeds to the mercy which we have received from God. Having been gift­ed with the mercy of God, we are meant to share that mercy with others. Being merciful is a fundamental characteristic of our lives as followers of Christ.

Throughout our study of the Beatitudes, we have seen that the way in which we approach God cannot be separated from the way we treat others. There is a clear connection between our love for God and our love for others. We cannot claim to love God and not behave in a loving manner toward others. We cannot claim to love the God of mercy and not be willing to behave in a merciful manner toward others. So close is this relationship that Saint Anthony says: "Our life and our death is with our neighbor. If we gain our brother, we have gained God. But if we scandalize our brother, we have sinned against Christ. "

Our compassionate love for others is meant to express itself in very concrete ways. Mercy manifests itself not only in forgiveness but also in offering others what they need. We show mercy for the hungry by providing food, for the thirsty by providing drink, for the stranger by providing hospitality, for the naked by providing clothing, for the sick by caring for them, and for those in prison by visit­ing them (Matthew 25:31-36). As Saint Gregory of Nyssa says, mercy "is the parent of kindness and the pledge of love, it is the bond of all loving disposition."

The parable of the Last Judgment (Matthew 25:31-46) has served as the background for the two lists of Christian responsibilities known as "The Spiritual Works of Mercy" and "The Physical Works of Mercy." While the responsibili­ties noted are not meant to exhaust all the possibilities of service to others, they do remind us of the many ways in which we are called to express mercy.

The Spiritual Works of Mercy are:

To admonish sinners

To instruct the ignorant

To counsel the doubtful

To comfort the sorrowful

To suffer wrongs patiently

To forgive injuries

To pray for the living and the dead

 

The Physical Works of Mercy are:

To feed the hungry

To give drink to the thirsty

To clothe the naked

To shelter the homeless

To visit the imprisoned

To care for the sick

To bury the dead

We know that we are frequently tempted to demonstrate our love only for those who are in positions of power and prestige. We are sometimes prone to do good only for those who can do something for us in return. We are sometimes prone to "follow the crowd" and to behave in ways which will gain approval in the eyes of others.

As followers of the Lord, however, we need to remember that Christ identified himself with the needy. He was always compassionate to those who, some would claim, did not appear to "deserve" compassion. In order to bear witness to the love of God for those in need, the Lord frequently ignored the conventional customs and practices of his day.

When confronted with those who spoke about religious rules and regulations, the Lord said: "The Sabbath was made for humankind, not humankind for the Sabbath" (Mark 2:27). With these words, the Lord affirmed that religious rules are not ends in themselves. They are meant to serve us in our progression toward God and not become impediments. By no means were religious rules meant to diminish the supreme dignity of the human person. The Lord affirmed that human persons were of greatest importance.

Indeed, it was because of this that the Lord was frequently accused of "irreligious" behavior by members of the religious establishment. These persons claimed to be faithful adherents to the traditional religious laws, but in reality their hearts were hardened to the presence of God. They claimed to have great respect for the laws but treated some persons with contempt. The harshest criticism which Jesus expressed was to those who claimed to be the leaders of religion but whose lives were filled with pride, self-righteousness and hypocrisy (Matthew 23:1-37).

Mercy is truly a gift of compassionate love freely offered to another person in imitation of the way in which God treats us. When we behave in a merciful way towards others we are expressing our love for one another by rejecting retribution and by offering forgiveness. Mercy means that we choose not to act in an evil way toward another who has offended us.

Mercy means that we do not think evil of another. Mercy means that we pray for the well-being of both those who love us and those who hate us. Mercy means that we seek to do good towards another who is in need.

The follower of Christ is called by the Lord to be merciful towards others. To be merciful towards others, however, does not mean that we condone sin or evil.

Mercy is a gift of compassionate love offered to a person. It is not the approval of what is truly sinful behavior. While we are called by the Lord to be merciful, we are also called to oppose all types of sinful behavior both in ourselves and in others.

Indeed, we must be constantly vigilant to the danger of sinful behavior in ourselves, in others, and in groups of persons.

Pride, envy, lust and greed are sins which often lead to other sins. These sins may be the neglect of the less fortunate, the oppression of the weak and the discrimination against those who are different from us. Thus, while we are called to be merciful toward sinners, we are also obliged to oppose all forms of sinful behavior.

There is no doubt about the fact that it is not always easy for us to be merciful toward others. Most of us would agree in principle that it is good for us to be merciful as God is merciful to us. But, most of us have difficulty in applying this principle in daily situations.

It is very difficult, for example, to be merciful in the face of the sinful behavior of others. It is difficult to be merciful in the face of gossip, slander and the disregard for truth which can be expressed by others.

It is difficult to be merciful towards those who hurt us or who hurt those whom we love. It is not always easy to follow the example of the Lord, who forgave even those who crucified him (Luke 23:34).

Our Lord did not say that our life of discipleship would be easy. He did not say that we would not have to make difficult decisions or to behave in a manner which was contrary to the expectations of some.

No, he did not say that being a disciple of his would be easy. But he did say that he would be with us (Matthew 28:20). He did say that the Spirit would guide us (John

16:13). These words of assurance may serve to remind us that the Lord himself will provide us with the resources to live our lives as his disciples. So, when we truly desire to be merciful in the midst of a difficult situation, he will provide us with the necessary strength to be merciful.

Although we may face many difficulties, we know that ultimately "our help is in the name of the Lord" (Psalm 124:8).

We should also be aware of another important aspect of the giving of mercy to another. When we express our love in the gift of mercy, there is no guarantee that the other person will accept or honor our gift of mercy. Each person is free either to accept the mercy which we offer or to reject it. When mercy is freely offered and freely accepted there is joy. However, when mercy is freely offered but not accepted there is sorrow. Yet, whether or not our gift of mercy is accepted by another person, we have the obligation as followers of the Lord to be merciful towards others as our heavenly Father is merciful toward us.

As we grow in our appreciation of the mercy of God, so also the boundaries of our mercy increases. Our mercy moves beyond those whom we know to those whom we do not know, beyond the human world to the world of the animals, beyond what we see to that which we do not see.

This is the truth reflected in the following observation by Saint Isaac the Syrian when he says:

And what is a merciful heart? The burning of the heart on account of all creation, on account of people and birds and animals and demons, and for every created being.

Because of their remembrance, the eyes fill with tears. Great and intense mercy grasps the heart and wings it out, for the person who is merciful is not able to bear or hear or see any harm, or the slightest sorrow taking place in the created world. This holds true on behalf of those who harm him. For these, the person offers prayers continually with tears for their protection and redemption. He does so even for the snakes which crawl upon the ground. All of this the person does out of his great mercy, which moves in his heart without measure in the likeness of God.

As we continue to meditate upon the effects of mercy we find something else happening as well. We find that our own personal efforts of mercy somehow progressively change us. It is impossible to remain the same if we continue to cultivate a merciful heart. This positive change is a consequence of living mercifully. The mercy we send off somehow "bounces back" in other ways. Through the exercise of mercy, we become more fully the sons and daughters of God.

"Living the Beatitudes" By Fr. Thomas & Presb. Kyriaki FitzGerald

Thank you!

Thank you to Tamara, Bill Harder and others for making the Fall Festival fun day for our children.

Thank you to all who came to bake breads yesterday. Many hands make work light. Great team work!

God bless you all!

Variety Booth Bakers

Attention all our talented variety booth bakers – please have your specialties delivered to the hall by 3 PM Friday, November 17. Thank you as always for your support.

Holiday Bake Sale - November 18, 2023 11AM - 1PM - Pre-Order Now

Kitchen Sessions

Friday, 11/10 8AM Kolache (tentative, may change)

Thursday, 11/16 3:15PM pack Advance Orders

Saturday, 11/18 11AM to 1 PM Bake Sale

Friday, 12/1 10am - 12noon Make pirohy balls

Saturday, 12/2 Pirohy Session, 7:30 Set-up, 8AM Pinching Starts

Saturday, 12/9 8AM Rolls

Saturday, 12/16 10AM - 12Noon Holubtsi/Pirohy Sale

Let's Help Ukraine!

St. John's Ukrainian Humanitarian Fund is accepting donations to help Ukrainians during war. Donations will go to provide food and other humanitarian needs.

To make donation online click here

We accept checks as well.

Please make the checks to St. John Ukrainian Humanitarian Fund

Mailing address:

1 Saint John's Parkway
Johnson City NY 13790
 

Cash is accepted in church

Pray for Ukraine!

Prayers for Ukraine are done during each service. To see the schedule click here.

Молитви за Україну проводяться під час кожної служби. За розкладом дивіться тут.

May God bless and protect Ukraine!

Happy Birthday

• November 06: Sofia Moroz
  
• November 09: Evelyn Scannell

* If your or someone else's birthday is missing or incorrect please let Fr. Ivan know right away.

Please Pray for the Servants of God

Rose, Marlyn, Bob, Nadine,
John, Olga, Jane, Zenna, Douglas,
Melanie, Helen, William, Marion,
Mariann, Jean, Brian, Pipinos,
Fr. James, Scott, Paula

Upcoming Readings

Mon. Nov. 6 – 1 Thess. 1:1-5; Lk. 10:22-24;
Tue. Nov. 7 – 1 Thess. 1:6-10; Lk. 11:1-10;
Wed. Nov. 8 – 1 Thess. 2:1-8; Lk. 11:9-13;
Thu. Nov. 9 – 1 Thess. 2:9-14 ; Lk. 11:14-23;
Fri. Nov. 10 – 1 Thess. 2:14-19; Lk. 11:23-27;
Sat. Nov. 11 – 2 Cor. 8:1-5 ; Lk. 8:16-21;